— Після розлучення мама перебереться сюди, — промовив Андрій. — Маленьку кімнату звільниш повністю. Якщо тобі знадобляться якісь меблі, забереш їх із собою.
Я кілька секунд мовчки дивилася на чоловіка й намагалася збагнути, у який саме момент розмова про наше розірвання шлюбу перетворилася на обговорення мого виселення з власної квартири.
— І куди, по-твоєму, я маю везти меблі?
Андрій відклав телефон убік і відповів уже помітно роздратовано:
— Оксано, ми знову будемо товктися на одному місці? Я залишаюся тут, мама переїжджає до мене. А ти підшукаєш собі щось менше. Одній тобі дві кімнати все одно ні до чого.
Ми сиділи на кухні квартири, яку я придбала ще у 2015 році. Одружилися ми у 2019-му, і вже після весілля Андрій переїхав до мене.
Усі ці роки я щиро називала це помешкання нашим домом. Мені навіть на думку не спадало щоразу нагадувати чоловікові, що власниця тут лише одна.
Схоже, Андрій зробив із моєї мовчанки зовсім інший висновок.
— А чому саме ти маєш тут залишитися? — запитала я.
Він заговорив так, ніби пояснював найпростішу й давно зрозумілу річ:
— Бо я живу тут сім років. Робота поруч, спортзал поруч, магазини всі знаю. А ти працюєш із дому. Яка тобі різниця, де сидіти з ноутбуком? Мама теж сказала, що так буде розумніше.
— Ти вже встиг це обговорити з мамою?
— Звісно. Після розлучення вона переїде сюди.
Ми ще навіть не завершили розмову про саме розлучення, а вони вже вдвох розподілили все: де житиму я, де залишиться Андрій і яка кімната дістанеться Наталії Вікторівні.
Наступного дня свекруха приїхала особисто.
Я працювала в маленькій кімнаті, коли з коридору долинув її голос:
— Андрію, дай рулетку. Якщо стіл Оксана забере, то комод сюди точно стане.
Я вийшла з кімнати.
Наталія Вікторівна стояла біля стіни й міряла вільний простір. Андрій дивився в телефон і занотовував цифри.
— Що ви робите? — запитала я.
Свекруха обернулася до мене цілком спокійно, ніби все відбувалося за давно узгодженим планом.
— Дивимося, що з моїх меблів сюди поміститься. Комод шкода залишати. А стелажі ти, мабуть, забереш, вони ж тобі для роботи потрібні.
— Куди я їх заберу?
Вона насупилася.
— У нову квартиру. Андрій сказав, що ви вже все вирішили.
— Це Андрій вирішив.
Чоловік одразу втрутився:
— Оксано, ми вчора це обговорили.
— Ні. Учора ти просто озвучив мені готовий план.
Наталія Вікторівна склала рулетку й примирливо промовила:
— Навіщо чіплятися до слів? Ви все одно роз’їжджаєтесь. Андрій звик тут жити. А тобі простіше знайти інше місце.
Я перевела погляд на рулетку в її руці.
— А вам навіщо переїжджати до Андрія?
Свекруха навіть здивувалася моєму запитанню.
— Свою квартиру хочу здавати. Чого їй простоювати? Я житиму тут із сином, а там будуть квартиранти. Усім зручно.
Ось тепер їхній задум став для мене остаточно прозорим.
Андрій залишав собі звичний район і квартиру. Наталія Вікторівна перебиралася до сина й отримувала можливість здавати власне житло.