А всі незручності — зміна адреси, пошук нового житла, коробки з речами й облаштування побуту з нуля — чомусь мали лягти тільки на мене.
І найцікавіше: увесь цей чудовий план будувався навколо моєї квартири.
— Комод поки не чіпайте, — промовила я рівно. — Ваш переїзд сюди ніхто зі мною не погоджував.
Андрій насупився.
— А що ти пропонуєш? Щоб я винаймав житло, коли є ця квартира?
— Вона є в мене, Андрію. Не в тебе.
— Я тут сім років прожив.
— Я про це пам’ятаю.
Наталія Вікторівна одразу втрутилася:
— Та в тебе ж ніхто нічого не забирає. Можна розійтися по-людськи. Андрієві тут зручніше, мені також. А ти молода жінка, знайдеш собі нормальний варіант.
— Тобто «по-людськи» — це коли комфорт залишається вам, а переїжджати маю я?
Свекруха невдоволено сховала рулетку в сумку. Уже біля дверей сказала синові, що вони ще спокійно все обговорять.
Зі мною вона, схоже, більше нічого обговорювати не збиралася.
За день Андрій надіслав мені посилання на оголошення про невелику квартиру в іншому районі.
Під ним коротко написав:
«Подивись. Для тебе однієї цілком достатньо».
Я відкрила фото.
Звичайне житло. Кімната, кухня, коридор. Я почала перевіряти, як далеко зупинки, прикидати, куди можна поставити робочий стіл.
Увечері знайшла ще кілька схожих варіантів.
Тепер мені самій складно пояснити, чому я взагалі взялася це робити. Мабуть, коли двоє людей кілька днів поводяться так, ніби все вже вирішено без тебе, дуже легко непомітно почати підлаштовуватися під їхнє рішення.
Андрій помітив оголошення в моєму телефоні й помітно розслабився.
— Ну от бачиш, — сказав він. — Нормальні квартири є. Головне — не триматися за один район.
Я мовчки подивилася на нього.
Сам Андрій навідріз відмовлявся змінювати район саме тому, що звик до нього.
І цього протиріччя він навіть не бачив.
Наступного дня я закрила всі оголошення й дістала документи на квартиру.
Договір багато років лежав серед інших паперів. Мені не потрібно було постійно перечитувати його, щоб пам’ятати, коли саме я купила це житло.
2015 рік.
Наш шлюб ми зареєстрували у 2019-му.
Того ж дня я отримала консультацію й уточнила, як діяти далі. Мені пояснили головне: спокійно оформлювати розлучення, тримати документи в порядку й не робити нічого самовільно. Якщо Андрій не захоче виїхати добровільно, це питання треба буде вирішувати законним шляхом.
Цього мені вистачило.
Я повернулася додому й видалила всі збережені оголошення.
Увечері Андрій сам поцікавився:
— Ну що, знайшла щось підходяще?
— Знайшла.
Він одразу пожвавішав:
— У якому районі?
— У цьому.
— Не зрозумів.
— Я залишаюся тут. Нову квартиру тепер шукаєш ти.
Андрій кілька секунд дивився на мене так, ніби щойно почув щось неможливе.