Десь двісті тисяч гривень. На оренду кімнати на пів року тобі вистачить.
Оксана відчула, як пальці самі стискаються в кулаки.
— Ти це зараз серйозно кажеш?
— Цілком, — спокійно відповів Дмитро. — Тому раджу тобі добре зважити. Може, не варто ламати життя через розлучення? Жили ж якось — і далі житимемо. Я тебе не чіпаю, ти мене не зачіпаєш.
— Тобто, по-твоєму, я маю мовчки ковтати твої зради, твою байдужість і робити вигляд, ніби все нормально?
— Які ще зради? — він удав здивування. — Ти себе накручуєш. Це вже схоже на параною.
Та в його очах на мить блиснула відверта насмішка. Він навіть не намагався приховати, що говорить неправду.
— Думай, — Дмитро підвівся з крісла. — Даю тобі тиждень. Захочеш розлучення — потім не скаржся. Опинишся без даху над головою.
Він пішов до своєї кімнати, грюкнувши дверима, а Оксана ще довго сиділа у вітальні, не в змозі поворухнутися. У голові гуло від страху й образи.
Що їй тепер робити? Невже він справді може залишити її ні з чим? Хіба п’ятнадцять років шлюбу, її підтримка, її праця, її участь у тому, як піднімався його бізнес, раптом нічого не варті?
Наступного ранку Оксана набрала Наталію — свою давню шкільну подругу. Та працювала юристкою у великій компанії й добре зналася на сімейних справах.
— Наталю, мені дуже потрібна допомога. І терміново.
Вони домовилися зустрітися в невеликій кав’ярні. Оксана розповіла все без прикрас: і про погрози Дмитра, і про його впевненість, що після розлучення вона залишиться з порожніми руками.
Наталія слухала мовчки, час від часу щось занотовуючи в блокнот.
— Оксано, він тебе лякає, — нарешті сказала вона. — Але не все в його словах порожній звук.
— Що означає “не все”? — Оксана напружилася.
— Так, майно записане на нього. Але ви п’ятнадцять років у шлюбі. За законом ти маєш право на частку всього, що було набуте за цей час. Квартира, будинок, автомобілі, бізнес — усе це підлягає поділу.
— Він запевняє, що його адвокат доведе: гроші вкладав тільки він.
— Не доведе, якщо ми зберемо нормальні докази. Ти ж перші роки працювала, допомагала з магазинами, вела бухгалтерію, займалася документами. У тебе щось залишилося?
Оксана замислилася.
— Не знаю… Можливо, старі договори, листування, якісь файли. Треба пошукати.
— Шукай усе, що тільки може знадобитися: чеки, квитанції, електронні листи, банківські виписки, договори. Будь-який слід, який підтвердить, що ти була не просто дружиною вдома, а брала участь у створенні цього достатку.
— А далі що?
Наталія ледь усміхнулася — хитро й упевнено.
— А далі ми зробимо твоєму чоловікові неприємний сюрприз. Він розраховує, що ти злякаєшся й відмовишся від розлучення. А ти, навпаки, погодишся. Спокійно, без сліз і скандалів. А потім подаси позов про поділ майна — грамотно оформлений, із доказами.
— І на що я можу розраховувати?
— Мінімум — на половину. Але є нюанси. Якщо покажемо, що ти фактично пожертвувала власною кар’єрою заради сім’ї та його справи, суд може відступити від рівного поділу. Наприклад, присудити тобі шістдесят відсотків.
Уперше за останні дні Оксана відчула не паніку, а дивне пожвавлення. Усередині ніби прокинувся азарт.
— Добре, — тихо сказала вона. — Спробуймо.
Увесь наступний тиждень вона провела в пошуках. Переглядала старі папки, зовнішні диски, архіви пошти, забуті теки з документами. І знайшла значно більше, ніж очікувала.
Там були копії перших договорів із постачальниками — саме вона їх готувала, і під деякими стояв її підпис. Збереглося листування з клієнтами, яке Оксана вела на початку роботи бізнесу. Знайшлися й виписки зі старого банківського рахунку: протягом п’яти років вона переказувала Дмитрові майже всю свою зарплату на розвиток магазинів.
Крім того, у виписках за кредитними картками Дмитра вона помітила дивні витрати: ресторани, готелі, дорогі подарунки. Суми були такими, що їх явно витрачали не на дружину.
