Оксана склала всі знайдені матеріали в одну теку й віднесла Наталії.
— Чудово, — сказала подруга, швидко переглянувши документи. — Цього цілком вистачить. Тепер починаємо діяти.
Минув рівно тиждень. Саме тоді, як і попереджав, Дмитро знову повернувся до розмови.
— То що? Подумала?
Оксана сиділа на дивані спокійно, без тремтіння в голосі й без звичної розгубленості.
— Так. Розлучаймося.
Дмитро явно не був готовий до такої відповіді. Він завмер і кілька секунд просто дивився на неї.
— Ти серйозно?
— Цілком. Подавай заяву. Я не заперечуватиму.
— Ти хоч розумієш, що залишишся ні з чим?
Оксана лише ледь усміхнулася.
— Побачимо.
У цій усмішці було щось таке, що Дмитра насторожило. Проте він удав, ніби нічого не помітив.
— Добре. Як хочеш. Завтра піду до РАЦСу.
Наступного дня він справді подав заяву. А ще за місяць їхній шлюб офіційно припинив існування.
Дмитро почувався переможцем. Нарешті свобода. Нарешті можна не ховатися й жити із Софією — молодою менеджеркою з його магазину, з якою він уже два роки крутив роман за спиною дружини.
Оксана виїхала з квартири й орендувала маленьку студію. Дмитро був певен, що крапку поставлено і все завершилося саме так, як він хотів.
Але за тиждень йому надійшла судова повістка. Позов про поділ майна, набутого у шлюбі. Позивачка — Оксана Сергіївна.
Дмитро прочитав заяву й відчув, як у нього похололо всередині.
Оксана вимагала половину всього: квартири вартістю шість мільйонів, будинку за десять мільйонів, двох автомобілів на три мільйони. І найголовніше — половину бізнесу: сім магазинів, оцінених у сорок мільйонів гривень.
Загальна сума виходила чимала — двадцять дев’ять мільйонів п’ятсот тисяч гривень.
— Вона збожеволіла, — пробурмотів Дмитро.
Він одразу набрав свого адвоката.
— Олександре Петровичу, колишня дружина подала позов на поділ майна. Вимагає майже тридцять мільйонів. Це ж повна маячня.
Адвокат уважно ознайомився з документами.
— Дмитре Вікторовичу, на жаль, це не маячня. У неї є підстави. Вона надала докази свого внеску в бізнес: договори, листування, перекази коштів. Суд цілком може стати на її бік.
— Але ж усе оформлено на мене!
— Так. Однак майно було придбане під час шлюбу. За законом воно підлягає поділу. Ви свого часу не дослухалися до моєї поради укласти шлюбний договір.
Дмитро, не стримавшись, у люті жбурнув телефон.
Почався судовий процес. Інтереси Оксани представляла Наталія — і робила це бездоганно.
Вона послідовно подала всі документи. Довела, що Оксана вкладала власні гроші у розвиток справи, займалася бухгалтерією, готувала договори. Пояснила, що заради родини та на вимогу чоловіка та відмовилася від кар’єри й залишила роботу.
Окремо Наталія надала докази зрад Дмитра: виписки з карток, фотографії із соціальних мереж, де він разом із Софією був у ресторанах та готелях.
— Моя довірителька зберігала вірність шлюбу, підтримувала чоловіка, вкладала у сім’ю сили, час і кошти. Натомість він витрачав спільні гроші на коханку. Суд має врахувати ці обставини, — говорила Наталія під час засідання.
Суддя слухала уважно.
Дмитро сидів блідий. Його адвокат намагався щось заперечувати, та проти наданих доказів це виглядало безпорадно.
Через два місяці суд оголосив рішення.
Оксані присудили шістдесят відсотків спільно нажитого майна — тридцять п’ять мільйонів чотириста тисяч гривень.
Дмитро був зобов’язаний виплатити їй цю суму протягом шести місяців.
