Марія щойно опустила кришку ноутбука. Чергове замовлення було завершене й відправлене, тож нарешті можна було дозволити собі хоча б кілька хвилин спокою. Вона випростала затерплі плечі, подумки вже уявляючи гарячий чай і тишу, коли двері раптово розчинилися. На порозі з’явився чоловік: обличчя напружене, у руках — товста синя тека.
— Мама просила передати тобі, — промовив він і простягнув теку так буденно, ніби йшлося про рекламний буклет.
Марія повільно взяла її, не одразу збагнувши, що це має означати. Розгорнула — усередині лежали акуратно надруковані аркуші з таблицями. Сніданок, обід, вечеря. Розпис на цілий тиждень. Рецепти, перелік продуктів і навіть точний час, коли страви треба подавати.
— Це що таке? — запитала вона тихіше, ніж хотіла.
— Мама склала меню, — пояснив чоловік. — Тепер готуватимеш за ним.
Він сказав це настільки спокійно, наче повідомляв прогноз погоди. У Марії по спині пробіг холодок.
— Ти зараз серйозно? — вона доклала зусиль, щоб голос не зірвався. — Я працюю. У нас немає хатньої робітниці. І навіть якби була, твоя мама не має жодного права…
— Вона просто турбується, щоб я нормально харчувався, — перебив він. — Ти ж знаєш, у мене гастрит.
Марія стиснула теку так сильно, що папір усередині хруснув.
— Гастрит у тебе не через мою кухню, а через те, що ти в офісі постійно набиваєшся фастфудом.
— Не роздувай проблему, — він недбало махнув рукою. — Просто роби, як там написано.
Після цього він розвернувся й пішов до кімнати, залишивши її посеред кухні з тією синьою текою в руках. Марія повільно сіла на стілець. У голові крутилася лише одна думка: «Вона й тут, на моїй кухні, збирається командувати?»
За десять хвилин Марія вже набирала номер подруги.
— Уявляєш, мені щойно вручили інструкцію, як годувати власного чоловіка, — сказала вона, і голос у неї тремтів.
— Господи, — у слухавці пролунав сміх. — Ти що, вийшла заміж за п’ятирічну дитину?
— Гірше. За маминого синочка.
Вона кинула теку на стіл. Усередині все кипіло. Та найстрашнішим було навіть не це. Найгірше — Марія чудово розуміла: це лише початок.
Минув тиждень після того випадку із синьою текою. Марія жодного разу не відкрила той «посібник з правильного подружнього життя» і засунула його в найдальшу шухляду кухонної шафки. Готувала вона, як і раніше: швидко, без кулінарних витребеньок, у проміжках між роботою та хатніми справами.
У суботу вранці вони з чоловіком мляво пили каву, коли у двері різко подзвонили.
— Кого це принесло так рано? — пробурмотів він і пішов відчиняти.
Марія почула знайомий голос і завмерла.
— Привіт, синочку! Я тут неподалік була, вирішила заїхати провідати!
Свекруха, Наталія Степанівна, уже роззувалася в передпокої. У руках вона тримала величезну сумку, набиту чимось важким.
— Марієчко, а чому ти не у фартуху? — це було перше, що вона сказала, ступивши на кухню.
Марія відчула, як пальці самі стискаються в кулаки.
— Доброго ранку, Наталіє Степанівно. Ми вас не чекали…
— То я ж і не попереджала, — усміхнулася свекруха. — Найчесніша перевірка — несподівана.
Вона пройшла до кухні й із гуркотом поставила сумку на стіл.
— Привезла вам банки із соліннями. Хоча… — Наталія Степанівна окинула приміщення поглядом, — судячи з цього безладу, вам не до домашніх заготовок.
Марія озирнулася. Раковина чиста, плита витерта, на столі стояла лише одна чашка.
— Мамо, у нас усе нормально, — втрутився чоловік.
— Нормально? — свекруха підійшла до шафки й провела пальцем по верхній полиці. Потім продемонструвала йому запилений палець. — Оце ти називаєш порядком?
Марія різко підвелася.
— Наталіє Степанівно, якщо вам не подобається, як я веду господарство, можу викликати клінінгову службу. Оплатите її самі.
На кухні на мить запала тиша. Чоловік закашлявся. Обличчя свекрухи налилося червоним.
— Синку, ти чуєш, яким тоном твоя дружина розмовляє з матір’ю?
— Маріє… — почав чоловік.
— Ні, зачекай, — перебила вона. — Я працюю не менше за тебе, сплачую половину іпотеки, а до мене приходять без попередження й влаштовують огляд квартири?
Наталія Степанівна раптом поблажливо всміхнулася.
— Дорога моя, у наш час жінки вміли тримати дім у чистоті й подавали обід із трьох страв.
— У ваш час, Наталіє Степанівно, жінки не тягнули іпотеку навпіл із чоловіком і не працювали по десять годин на день, — крижано відповіла Марія.
Чоловік рвучко підвівся.
— Досить! Мама приїхала в гості, а ви тут сварку влаштували. Маріє, вибачся.
Марія подивилася на нього, потім — на свекруху, яка вже розливала привезений борщ по тарілках, ніби нічого й не сталося.
— Добре, — тихо сказала вона. — Перепрошую, Наталіє Степанівно. Піду приберу.
Вона вийшла з кухні, відчуваючи, як тремтять руки. У спальні Марія зачинила двері й притулилася до них спиною. З кухні долинав сміх і дзенькіт ложок.
У кишені завібрував телефон. Повідомлення від подруги:
«Ну що, як минає твій вихідний?»
Марія повільно набрала відповідь:
«Мені щойно нагадали, що я погана дружина. А твій як?»
Вона вже знала: це не кінець. Але наступну «перевірку» Марія точно не проковтне мовчки.
Наступні два тижні минули майже спокійно. Марія навіть почала переконувати себе, що історія з текою та раптовим візитом свекрухи залишилася позаду. Так тривало до середи, доки ввечері не задзвонив телефон чоловіка. Він вийшов говорити на балкон, проте крізь тонке скло до Марії долітали уривки розмови.
— Так, мамо, я перекину… Ні, вона не заперечуватиме… Звісно, я розумію…
Коли він повернувся, обличчя в нього було напружене.
— Що сталося? — запитала Марія, відкладаючи те, що тримала в руках.
