— Ти мені тут не командуватимеш.
— Командуватиму, бо мене щойно звинуватили у злочині.
Дмитро коротко хмикнув, однак тієї самовпевненості, з якою він кричав кілька хвилин тому, у голосі вже не лишилося.
— Ти справді гадаєш, що поліція стане на твій бік? Моя мати — пенсіонерка. А ти лікарка. У тебе є доступ до препаратів. Та тебе завтра ж на роботі…
— Продовжуй, — спокійно сказала я. — Тільки говори виразніше. Запис усе фіксує.
Він сіпнувся до полиці, де лежав телефон, але в останню мить зупинився.
— Це мій телефон.
— Тим краще. Саме твій запис і покаже, хто першим заговорив про отруєння та що насправді відбувалося біля столу.
Світлана Миколаївна заворушилася на килимі.
— Дмитрику, вимкни цю штуку, — простогнала вона. — Мені від камери гірше.
— Вам гірше від камери чи від напою? — запитала я.
Свекруха подивилася на мене вже без тієї звичної жалісливості в очах. Роками вона вміла «хворіти» точно за розкладом: напередодні моїх конференцій, перед нашими відпустками, перед важливими робочими днями Дмитра. Дзвонила о шостій ранку й казала, що в неї «усе стискає», а за годину вже спокійно їхала по магазинах. Колись я пояснювала це віком, характером, самотністю. Тепер же стало очевидно: для Дмитра її скарги давно стали зручним важелем тиску.
— Оксано, не влаштовуй вистави, — уже тихіше промовив він. — Просто скажи, що переплутала збір. Мама заяву писати не буде.
— Заяву писатиму я, якщо ви й далі наполягатимете, що я намагалася її отруїти. І окремо зафіксую спробу тиску на мене через розлучення та мою частку в клініці.
— Ти нічого не доведеш.
— Мені й не треба доводити все просто тут, у передпокої. Мені потрібно правильно почати фіксацію.
За дверима загув ліфт. Світлана Миколаївна різко підвелася, проте натрапила на мій погляд і повільно знову опустилася на килим.
— Нехай лежить, — швидко кинув Дмитро. — Їй погано.
— Звісно, — відповіла я. — Саме тому її зараз оглянуть.
Першими до квартири зайшли медики швидкої. За ними — двоє поліцейських. Фельдшер одним поглядом оцінив картину: чашка на столі, пакет із трав’яним збором поряд, жінка на килимі й я біля кухонної стійки.
— Хто викликав?
— Я, — відповіла я. — Оксана, п’ятдесят років, лікарка-кардіологиня вищої категорії. Це моя свекруха, Світлана Миколаївна, сімдесят чотири роки. Мій чоловік, Дмитро, п’ятдесят два роки, заявив, що я підсипала їй отруту в напій.
— Я не це казав! — вигукнув Дмитро.
Я повернулася до нього.
— Повторити дослівно?
Він стиснув губи й відвів очі.
Один із поліцейських дістав блокнот і попросив усіх говорити по черзі. Він уточнив, хто пив напій, хто приніс трав’яний збір і хто відкривав упаковку. Світлана Миколаївна спершу кинула погляд на Дмитра, але потім тихо сказала, що збір принесла сама, пакет розкривала теж сама, а я лише залила трави окропом на її прохання.
— Що саме ви відчули після ковтка? — запитав фельдшер.
— Мені здалося, що смак якийсь дивний, — відповіла Світлана Миколаївна.
— Раніше цей збір уживали?
— Уживала.
— Алергічна реакція колись була?
— Ні.
Фельдшер виміряв показники, поставив ще кілька уточнювальних запитань і попросив Світлану Миколаївну пересісти на диван. Вона підвелася без сторонньої допомоги, сіла, а тоді ніби згадала про слабкість і важко видихнула.
— Стан стабільний, — сказав фельдшер. — За оглядом підстав для термінової госпіталізації зараз не бачу. Але від додаткової перевірки можете не відмовлятися. Ознак гострої реакції на цей момент немає.
— Як це немає? — Дмитро різко повернувся до нього. — Її ж отруїли!
Поліцейський спокійно подивився на нього.
— Хто це встановив?
— Вона сказала!
— Наразі вона сказала, що смак видався їй дивним.
Дмитро замовк. Я вказала на телефон, що лежав на полиці.
— Запис був спрямований у бік столу. Прошу зазначити, що він існує, і попередити, аби файл не видаляли до перевірки.
— Це мій телефон! — знову спалахнув Дмитро.
— Без підстав ніхто зараз у вас його не вилучає, — рівно відповів поліцейський. — В поясненні зазначимо, що відеозапис є. Добровільно надати його готові?
Дмитро подивився на матір. Світлана Миколаївна почала нервово м’яти рукав кофти.
— Після адвоката, — крізь зуби кинув він.
— Ваше право, — сказав поліцейський і повернувся до мене. — Ви готові дати пояснення?
Я кивнула й послідовно виклала все, що сталося. Світлана Миколаївна попросила заварити її трав’яний збір. Зробила один ковток. Лягла на килим. Звинуватила мене. Дмитро підтримав ці звинувачення й пригрозив заявою. А між нами вже триває конфлікт щодо розлучення та майна, зокрема моєї частки в ТОВ «Ритм».
— Який ще конфлікт? — втрутився Дмитро.
— Той самий, після якого ти вчора надіслав мені повідомлення: «Або нормально віддаєш частку, або я зроблю так, що пацієнти від тебе відвернуться».
Він різко втягнув повітря. Поліцейський підняв голову.
— Повідомлення збереглося?
— Так.
Я відкрила листування, показала екран, зробила скриншот і при всіх переслала його собі на робочу пошту та адвокатові.
— Це вирвано з… — почав Дмитро, але вперше за весь вечір його голос уже не звучав упевнено.