Після консультації я опинилася надворі й раптом відчула, ніби повітря стало прозорішим і холоднішим, ніж було зранку. Попереду лишалося владнати останню справу — закрити кредит за нашу спільну квартиру. До повного погашення бракувало саме тієї суми, яку я майже три роки збирала потроху: бралася за нічні підробітки, не витрачала премії, відкладала все, що могла.
За дві години я вже сиділа навпроти банківського менеджера. Переді мною лежала заява на дострокове погашення, а гроші мали надійти з мого окремого рахунку, про який Дмитро не знав. Коли працівниця поставила печатку на довідці про відсутність заборгованості, цей глухий удар по паперу прозвучав для мене краще за будь-яку музику. Борг закрито. Квартира остаточно стала моєю.
Дмитрові я нічого не сказала. Навпаки, вирішила підіграти їм у їхній власній виставі. Увесь наступний тиждень я була зразковою дружиною: готувала складні вечері, не розпитувала про гроші, не чіплялася до його настрою. Дмитро швидко розслабився. Почав поводитися дедалі грубіше, прискіпувався до дрібниць, кидав колючі фрази. Схоже, він готував підґрунтя, щоб потім виставити мене винною у майбутньому розриві.
Усе вирішилося в четвер. Він повернувся додому злим, кинув куртку на пуф у передпокої й зайшов до вітальні, де я саме переглядала робочу пошту.
— Нам треба серйозно поговорити, — почав Дмитро, не дивлячись мені в очі, а кудись убік, до вікна. — Ми з тобою, Оксано, приїхали до кінцевої. Наші стосунки себе вичерпали.
Я спокійно опустила кришку ноутбука.
— Справді? І що ж у нас сталося?
— Ти постійно у своїх кресленнях. Удома тебе майже немає. Ти стала холодною, байдужою, — він вимовляв це так, ніби завчив текст напам’ять і тепер старанно відтворював чужі підказки. — Думаю, нам треба роз’їхатися. Збирай речі й переїжджай у свою однокімнатну. А ця квартира залишиться мені. Я ж теж сюди вкладався. Та й кредит ще треба виплачувати… Я готовий узяти це на себе.
Я повільно кивнула, ніби обмірковувала його слова.
— Вкладався, кажеш? Тоді давай згадаємо арифметику, Дмитре. Скільки саме ти вклав? Той невеликий перший внесок? І жодного щомісячного платежу за останні два роки?
Його обличчя помітно витягнулося. Такого тону він від мене явно не чекав.
— Та яка різниця! Ми в шлюбі. За законом усе ділиться навпіл! — він підвищив голос.
Я підвелася, підійшла до стелажа, дістала сіру картонну теку й поклала її на журнальний столик.
— Ознайомся. Це наш шлюбний договір. Згідно з ним, житло залишається за мною.
Дмитро схопив папери й почав гарячково пробігати очима рядки. На вилицях у нього сіпнулися жовна.
— Я оскаржу цю нікчемну писанину! — гаркнув він і жбурнув аркуші назад на стіл.
— Спробуй, — я трохи схилила голову. — Заодно поясниш судді, чому роками жив фактично за мій кошт. І ще одне: кредит повністю закрито три дні тому. Довідка в мене є. На квартирі немає жодного боргу, і вона належить мені.
Дмитро відступив на крок.
— Ти… ти все провернула в мене за спиною!
— Дмитре, — мій голос став рівним і важким. — Телефонуй Тетяні Михайлівні. Негайно. Нехай приїжджає.
— Не збираюся я їй дзвонити! — огризнувся він.
— Тоді подзвоню я.
Я набрала номер свекрухи. Вона відповіла невдоволеним, різким тоном.
— Тетяно Михайлівно, приїжджайте терміново. Тут вирішується питання з нерухомістю.
Не чекаючи її реакції, я скинула виклик. Дмитро ходив кімнатою з кутка в куток і бурмотів щось про несправедливість. За сорок хвилин у двері подзвонили. Свекруха зайшла до передпокою, важко переводячи подих.