Вона кілька разів швидко кліпнула, ніби побачене ніяк не вкладалося в голові.
— Тоді поясни мені, за що живе Марко? — голос Світлани Михайлівни уже звучав не так упевнено. — Куди він діває свою зарплату, якщо в дім, виходить, майже нічого не приносить?
Соломія вимкнула телефон. Разом із ним згас і телевізійний екран, і кухня знову занурилася в тьмяне вечірнє світло.
— Оце краще запитайте в нього, — спокійно сказала вона й повільно обвела поглядом присутніх. — Поцікавтеся, скільки коштують оригінальні литі диски для його машини. Запитайте про новий смартгодинник, який він придбав минулого тижня. Про ехолот для риболовлі, що лежить у коморі. І про п’ятничні посиденьки з приятелями в барі теж можете згадати.
Дядько Остап обережно відсунув від себе тарілку. До маринованих грибів у нього раптом зовсім зник інтерес.
— Марку, — озвався він неголосно, але виразно. — А цей величезний телевізор хто оплачував? Ти ж казав, що сам узяв. Ще й хвалився, мовляв, готівкою розрахувався.
Марко смикнув плечем і втупився кудись у бік вікна, уникаючи чужих очей.
— Розстрочка оформлена на мене, — замість нього відповіла Соломія. — Щомісяця списується платіж. І знову ж таки — з моєї картки.
На кухні зависла густа, незручна тиша. Така важка, що, здавалося, її можна було торкнутися рукою. Лише за стіною, у сусідній квартирі, хтось приглушено стукав молотком.
— Галино, мабуть, нам уже час, — дядько Остап повільно підвівся з-за столу.
Тітка Галина поквапливо закивала й почала метушливо шукати свою сумочку. Інші гості теж один за одним піднімалися, старанно не дивлячись на Марка.
Світлана Михайлівна залишалася сидіти нерухомо. Від її звичної різкості й владного тону не лишилося й сліду. Перед Соломією була не сувора командирка родини, а розгублена літня жінка.
— Марку, — вона ковтнула клубок у горлі. — Це правда? Ти справді живеш за рахунок дружини?
Марко різко підскочив, ледь не зачепивши салатницю.
— Ніхто ні за чий рахунок не живе! — випалив він. — Ми сім’я, у нас спільні гроші! Я теж вкладаюся! Я бензин купую, щоб возити нас на дачу до тебе, мамо! Я мастило в машині міняю!
— Спільний бюджет — це коли вкладаються двоє, — рівно перебила його Соломія. — А коли одна людина закриває житло, їжу й побут, а друга витрачає свою зарплату на забавки, машину та розваги, це має зовсім іншу назву. І спонсором у цій історії, Світлано Михайлівно, є саме я.
Свекруха підвелася. Вона не глянула ні на невістку, ні на сина.
— Я піду, — коротко промовила вона й узяла зі стільця свою лаковану сумочку.
Соломія нікого не проводжала до дверей. Вона мовчки зібрала брудний посуд і поставила його в раковину.
За кілька тижнів Марко виїхав. Речі він перевозив до матері не за один раз, а кількома ходками. Забрав і смартгодинник, і ехолот, і все те, що вважав своїм. Соломія не влаштовувала сцен, не вимагала вибачень і не намагалася нічого доводити.
Вона просто змінила замок.
Окремий бюджет виявився для Марка випробуванням, до якого він був зовсім не готовий. А за телевізор Соломія й далі платила сама. Екран справді був чудовий — особливо тоді, коли дивишся кіно в тиші.