— Ти зараз із мене знущаєшся?! Я гарую одразу на двох роботах, а в результаті ще й маю утримувати твоїх нероб! — не витримала я й зірвалася на крик.
Ольга важко опустилася на диван і притиснула пальці до скронь. День висмоктав із неї всі сили: спершу вісім годин в офісі, потім ще чотири — підробіток бухгалтеркою в знайомого підприємця. І так уже третій рік поспіль. У квартирі стояла густа тиша, яку порушувало лише рівне гудіння холодильника на кухні.
Грюкнули вхідні двері — повернувся Сергій. Ольга навіть не підвела голови, тільки далі повільно розтирала скроні. Чоловік пройшов на кухню, там дзенькнув посуд.
— Ольго, вечерятимеш? — гукнув він звідти.
— Не хочу, — відповіла вона, не розплющуючи очей.
Вони прожили у шлюбі сім років. Колись ці сім років здавалися початком великого щасливого життя, повного планів і обіцянок. А насправді обернулися нескінченними сварками, образами й мовчанням. Ольга раптом згадала їхнє весілля: які вони тоді були окрилені, як Сергій клявся бути поруч, підтримувати й захищати. І де тепер були всі ті слова?
Ця квартира дісталася Ользі від бабусі ще до весілля. Дві кімнати, пристойний район, вікна виходять на парк. Для неї це житло було не просто стінами, а єдиною надійною опорою в житті, тож вона берегла його майже як святиню.
У страховій компанії платили регулярно, але не так, щоб можна було розслабитися. Саме тому вечорами вона бралася за додаткову роботу.
Сергій зайшов до кімнати з тарілкою макаронів.
— Знову до пізнього сиділа? — спитав він, улаштовуючись у кріслі навпроти.
— А що мені лишається? Ти ж знаєш: відкладаємо на ремонт. Та й у відпустку колись хочеться поїхати нормально, а не знову на дачу до твоєї матері.
При згадці про матір обличчя Сергія сіпнулося. Галина Іванівна була окремою темою. Свекруха навідувалася до них регулярно, щоразу скаржилася то на здоров’я, то на нестачу грошей. І фінал у цих візитів завжди був однаковий: Сергій діставав гаманець.
— До речі, мама завтра приїде, — ніби між іншим кинув він.
Ольга різко розплющила очі.
— Знову? Вона ж була тут два тижні тому!
— А що я маю зробити? У неї тиск, хоче до лікаря.
— До лікаря можна сходити й у своєму місті, — глухо буркнула Ольга.
Сергій роздратовано поставив тарілку на стіл.
— Ольго, це моя мати! Невже так важко поставитися з розумінням?
З розумінням… Ольга криво всміхнулася. За сім років Сергій устиг змінити п’ять робіт. То начальник у нього був дурень, то колектив не той, то зарплата замала. Тепер він працював менеджером в автосалоні, але й там уже почалися нарікання.
У Сергія задзвонив телефон. Він глянув на екран і вийшов у коридор. Ольга прислухалася й одразу зрозуміла: телефонує Юлія, його сестра. Це теж була ціла історія. Тридцять два роки, двоє дітей від різних чоловіків, постійні борги, кредити й вічна однакова схема порятунку — набрати старшого брата.
Коли Сергій повернувся до кімнати, на його обличчі вже читалася винувата прохальність. Ольга все зрозуміла без пояснень.
— Скільки? — втомлено спитала вона.
— Ольго, не починай одразу… У Юлії справді складно. Дітям до школи треба зібратися, а колишній знову затримує аліменти.
— Скільки, Сергію?
— Двадцять тисяч гривень. Але вона сказала, що за місяць усе поверне!
Ольга різко підвелася з дивана. Від люті в неї затремтіли руки.
— За місяць? Так само, як минулого разу? — її голос ставав дедалі гострішим, і вона вже готова була пригадати й попередні борги.
