а хлопців, мовляв, можна буде вкласти у вітальні, ніби йшлося не про чужий будинок, а про її власне житло, де все давно вирішено й погоджено.
Світлана майже відразу написала у відповідь: цього літа вона планує здавати дім відпочивальникам, тож вільних дат до вересня не буде.
Того ж вечора їй зателефонував Тарас.
— Світлано, ти це справді серйозно? — без привітання запитав брат. — Ми ж уже спеціально під ці дні оформили відпустку.
— А чому ви спершу не узгодили ці дати зі мною? — спокійно поцікавилася вона.
— Оксана ще взимку казала, що хоче приїхати на все літо. Ти тоді не заперечувала.
Світлана чудово пам’ятала ту розмову.
За святковим столом Оксана й справді міркувала вголос про літній відпочинок біля моря. Та Світлана тоді без кінця бігала з тарілками між кухнею та кімнатою і навіть гадки не мала, що звичайні балачки родички хтось сприйме як офіційне бронювання її будинку.
— Те, що Оксані захотілося провести там літо, ще не означає, що ми про щось домовилися, — рівним голосом сказала Світлана. — Дім уже забронювали інші люди.
Тарас важко зітхнув.
Він лише кинув, що ближче до літа вони ще повернуться до цієї теми.
Схоже, брат був переконаний: сестра трохи побурчить, заспокоїться, а потім, як завжди, поступиться й віддасть їм ключі.
Дах сам себе не полагодить
Ще восени над верандою почало підтікати. Навесні Світлана запросила майстра: той оглянув крокви, прикинув обсяг робіт і порахував матеріали разом з оплатою. Сума виходила зовсім не маленька — сто вісімдесят чотири тисячі гривень. І це був тільки дах. Окремо треба було купити новий водонагрівач та довести до ладу зовнішні сходи.
У квітні Світлана офіційно оформила свою діяльність, зробила якісні фото кімнат, подвір’я й ділянки та виставила оголошення на сервісі бронювання житла.
На першу половину червня будинок зняло літнє подружжя. Після них мали приїхати інші гості: кілька сімей домовилися змінювати одна одну протягом літа.
Вже на початку травня майже весь сезон був розписаний. Між заїздами лишалися тільки короткі проміжки — рівно стільки, скільки потрібно для прибирання й підготовки дому.
Частину суми відпочивальники сплачували наперед через сервіс, решту переказували вже під час заселення. Отримавши гроші, Світлана через спеціальний застосунок оформлювала всі необхідні чеки.
Рідним вона в ці подробиці не вдавалася.
Та головне повторювала не раз: до вересня будинок зайнятий.
Зустрічати гостей погодилася сусідка Марія Дмитрівна. Світлана залишила їй запасний комплект ключів. Сусідка відчиняла дім приїжджим, показувала кімнати, пояснювала, як у разі потреби перекрити воду, а після кожного виїзду перевіряла, чи все залишилося в порядку.
Між заселеннями приходила місцева жінка й прибирала будинок.
У травні Світлана вирішила ще раз поговорити з матір’ю, щоб потім ніхто не казав, ніби його не попередили.
— Мамо, будь ласка, поясни Тарасові ще раз: нехай вони навіть не планують цю поїздку. Я не зможу поселити їх там ні на одну ніч.
Мати одразу знайшла, що заперечити:
— Але ж Оксана теж на це розраховує.