Моя свекруха оголосила перед усією родиною, що я маю оплатити весілля своєї зовиці — сімсот тисяч песо. Вона навіть не поцікавилася, чи я на це згодна. Коли я відмовила, мене одразу назвали егоїсткою. А потім Галина ще й забронювала весільний майданчик на ім’я моєї фірми. Я не стала зчиняти сварку. Натомість пообіцяла познайомити їх із нібито щедрим благодійником. Та посеред тієї розмови задзвонив телефон нареченого…
ЧАСТИНА 1
— Я вже сказала всій рідні, що ти оплачуєш весілля Марії. Тож не виставляй мене тепер брехухою.
Саме з цих слів моя свекруха Галина почала розмову, щойно переступила поріг нашої квартири в Києві.
Вимовила вона це так буденно, ніби повідомляла про рахунок за воду. Не про те, що без мого дозволу розпорядилася моїми заощадженнями.
За її спиною з’явилася Марія, сестра мого чоловіка. Вона сяяла так, наче вже стояла біля вівтаря.
— Я виходжу заміж! — вигукнула вона й підняла руку, демонструючи крихітну каблучку.
Я перевела погляд на Андрія.
Ми були одружені сім років. За цей час встигли пережити дні народження, які завершувалися родинними скандалами, Різдво, на якому Галина щоразу вирішувала, хто цього разу «зрадив сім’ю», і нескінченні позики Марії, які вона ніколи не повертала.
Але тепер вони перевершили самі себе.
— Вітаю, — сказала я, стримуючи подив. — І хто наречений?
— Максим.
Я знала Максима.
Він розвозив посилки через застосунок і вже третій рік усім розповідав, що ось-ось запустить «революційну платформу», яка переверне ринок.
— А коли плануєте весілля? — запитала я.
Галина тим часом вмостилася у моїй вітальні так, наче це була її власна квартира.
— У березні. Хочемо щось вишукане. Сад, меню з трьох страв, фотографів, музикантів, діджея, солодкий стіл, холодні фонтани… Гостей десь двісті.
Я одинадцять років організовувала заходи.
І чудово розуміла, у скільки обходиться такий перелік забаганок.
— Добре, — відповіла я. — Завтра підготую для вас кошторис. Ви ж родина, тому можу зробити знижку десять відсотків на свої послуги.
Галина витріщилася на мене.
— Кошторис?
Усмішка миттєво зникла з обличчя Марії.
— Оксано, не сміши людей. Ти ж не збираєшся справді брати з нас гроші?
— Збираюся. Бо це моя робота.
Галина грюкнула долонею по столу.
— Ти маєш подарувати їй весілля!
На кілька секунд мені здалося, що я неправильно почула.
— Перепрошую?
— Ти заробляєш краще за всіх нас. Андрій працює начальником зміни на заводі, у тебе власна агенція, ти знаєш усіх підрядників… До того ж це й тобі вигідно. Потім скажеш, що саме ти організовувала це весілля. Безплатна реклама.
Я відчула, як жар підступає до обличчя.
— А ресторан, мабуть, теж погодиться прийняти «рекламу» замість оплати?
— Ох, Оксано. У тебе все завжди впирається в гроші.
Тут втрутився Андрій.
— Мамо, досить. Якщо Марія хоче велике свято, нехай вони з Максимом самі його оплачують.
Галина подивилася на сина так, ніби він ударив її в саме серце.
— Відколи ти з нею одружився, тобі зовсім байдужа власна родина.
Марія дістала телефон.
— Ну тоді маємо проблему. Бо мама вже всім повідомила.
Вона відкрила сімейний чат і простягнула мені екран.
Галина написала:
«Родино, готуйтеся: Оксана й Андрій дарують Марії весілля, на яке вона заслуговує. Приблизно сімсот тисяч песо! Це буде незабутньо!»
Під повідомленням було понад сорок привітань.
Та найгірше сталося за кілька секунд.
Мені надійшов електронний лист від найдорожчого весільного майданчика із садом, з яким моя фірма часто співпрацювала.
«Підтверджуємо бронювання, оформлене пані Галиною Рамірес від імені Eventos Оксана Torres. Очікується передоплата: 120 000 песо».
Свекруха задоволено всміхнулася.
— Бачиш? Тепер тобі вже нікуди відступати.
І саме тієї миті я зрозуміла: простого «ні» для Галини буде замало.
Вона ще не здогадувалася, що чекало на неї далі.
ЧАСТИНА 2
Наступного ранку я зателефонувала на той майданчик, скасувала бронювання, зроблене без мого дозволу, і попросила заблокувати будь-які подальші заявки від імені моєї компанії, якщо вони надходитимуть не особисто від мене.
Після цього я набрала номер Бориса Сальгадо.
Дон Борис колись був одним із моїх найкращих клієнтів. Йому було трохи за шістдесят, він заробив статки на будівництві торговельних центрів і мав дві справжні пристрасті: непристойно дорогущу каву та вміння ставити нахаб на місце.
Коли я закінчила розповідати, він мовчав рівно три секунди.
А тоді голосно розсміявся.
— Привези їх завтра до мене.
Того ж дня після обіду я зателефонувала Галині та Марії.
— Я знаю одного підприємця, який підтримує молоді пари, — сказала я. — Іноді він навіть повністю фінансує весілля.
Очі Марії засвітилися.
— Повністю-повністю?
— До мільйона песо, якщо вважатиме, що пара цього варта.
Галина ледь не підскочила з дивана.
— Я ж казала, що з тобою можна домовитися по-людськи!
Я попередила їх, що Борис людина трохи своєрідна і проводить такі розмови з кандидатами особисто.
Наступного дня ми приїхали до його офісу в Харкові.
Темне дерево. Шкіряні крісла. Картини на стінах. І величезна фотографія, на якій Борис тиснув руку колишньому президентові підприємницької асоціації.
Марія поправила волосся.
Галина натягнула на обличчя найаристократичнішу усмішку, на яку була здатна.
Борис зайшов до кабінету й навіть не привітався.
— Отже, ви хочете, щоб стороння людина заплатила за ваше весілля.
Галина скривилася.
— Я б не формулювала це саме так.
— А я саме так і формулюю.
Він сів за стіл.
— У мене є правило. Я не роздаю гроші людям, які не можуть довести, що готові брати на себе відповідальність. Перше завдання: Маріє, за три хвилини продайте мені так звану бізнес-ідею вашого нареченого.
Марія зблідла.
— Це застосунок.
— Для чого?
— Щоб… спростити доставку.
— Тобто щось на кшталт двадцяти застосунків, які вже існують?
У кабінеті запала тиша.
— Друге завдання, — продовжив Борис. — Планування бюджету.
Він простягнув їй аркуш паперу.
— Уявіть, що маєте 25 000 песо на місяць. Оренда, їжа, транспорт, комунальні платежі, заощадження — і ще 80 000 песо боргу. Розподіліть гроші.
Марія писала майже десять хвилин.
Вісім тисяч песо вона відклала на «зустрічі, одяг і нігті».
На заощадження:
нуль.
Борис лише підняв брову.
Потім він повернувся до Галини.
— Тепер ваша черга. Ваша донька стверджує, що в хорошій родині всі мають підтримувати одне одного.