— Скільки саме ви, особисто, готові вкласти в її весілля?
Галина мало не вдавилася повітрям.
— Ну… я підтримую її морально.
— Я питаю про гроші.
— Я не зобов’язана розповідати вам про свої фінанси.
— Зате ваша невістка, на вашу думку, має віддати вам сімсот тисяч песо.
Обличчя Галини вмить змінилося.
Андрій сидів поруч зі мною й опустив очі, щоб ніхто не помітив, як він ледве стримує усмішку.
Та Борис іще не збирався завершувати.
Він попросив Марію набрати Максима й увімкнути гучний зв’язок.
— Скажіть йому, що допомога можлива лише за однієї умови: ви обоє протягом року спершу закриваєте власні борги, а вже після цього можете говорити про гроші на святкування.
Марія подзвонила.
Щойно Максим почув умову, відповів без найменшої паузи:
— Рік? Та ну, кохана. Нехай твоя невістка просто заплатить, як і планувалося спочатку.
Борис вимкнув гучний зв’язок.
Галина стала буряково-червоною.
— То ви вже скажете нарешті, дасте нам гроші чи ні?
Борис відкрив теку, дістав звідти аркуш і поклав перед нею.
— Так. Рішення я ухвалив.
Марія миттю простягнула руку до документа.
Але перш ніж її пальці торкнулися паперу, Борис вимовив фразу, від якої Галина застигла, мов її облили крижаною водою.
— Спершу я хочу, щоб Оксана пояснила вам, ким я є насправді.
Те, що вони почули далі, перетворило їхнє омріяне весілля на родинну ганьбу, яку ще довго згадували пошепки.
ЧАСТИНА 3
Марія розгублено подивилася на мене.
— Що означає — ким він є насправді?
Галина повільно повернула голову в мій бік.
Її вираз обличчя мінявся просто на очах.
Спершу — цікавість.
Потім — настороженість.
А далі з’явився той самий погляд, який я знала надто добре: так вона дивилася щоразу, коли розуміла, що події раптом ідуть не за її сценарієм.
Борис зручно відкинувся на спинку крісла.
— Прошу, Оксано.
Я глибоко вдихнула.
— Жодної програми фінансування весіль не існує.
Марія кілька разів кліпнула.
— Що?
— Дон Борис — мій знайомий і клієнт моєї агенції. Я розповіла йому, що ви зробили.
Галина різко підвелася.
— Ви нам пастку влаштували?!
— Ні. Я запропонувала вам саме те, чого ви від мене вимагали: чужі гроші, до яких ви самі не доклали жодних зусиль. Різниця лише в тому, що Борис захотів спершу зрозуміти, чи вони вам справді потрібні — і що ви готові зробити зі свого боку.
— Ти нас принизила!
Борис легко постукав ручкою по столу.
— Перепрошую, пані Галино, але вас ніхто силоміць сюди не тягнув.
— Ви нас обдурили!
— Я не обіцяв вам жодного песо. Ваша невістка сказала лише, що знає людину, яка, можливо, могла б допомогти. Ви почули “безкоштовні гроші” — і прибігли.
Марія розплакалася.
— Це жорстоко.
Андрій, який до цього мовчав, нарешті заговорив.
— Жорстоко було оголосити перед сорока родичами, що Оксана заплатить сімсот тисяч песо, навіть не спитавши її згоди.
Марія втупилася в нього.
— Я твоя сестра!
— Саме так. Ти моя сестра. Але не моя дитина.
— І що? Це означає, що ти не можеш мені допомогти?
— Допомогти — одне. Повністю утримувати чиїсь забаганки — зовсім інше.
Галина сухо засміялася.
— Подивіться на нього. Уже говорить її словами.
Ця фраза ніби щось зламала в Андрієві.
Він підвівся.
— Ні, мамо. Я говорю як доросла людина.
У кімнаті враз запала тиша.
Я добре знала свого чоловіка. Він був спокійним, не любив родинних сварок і роками поступався в дрібницях, аби тільки не сперечатися з матір’ю.
Але цього разу він не відступив ані на крок.
— Ти роками просиш у Оксани гроші й називаєш це “сімейною підтримкою”. Коли тато хворів, саме вона оплачувала його ліки. Твоє шістдесятиріччя вона організувала безкоштовно. Для свята п’ятнадцятиріччя Каміли вона знайшла найкращих підрядників. Ми позичили Марії гроші, щоб вона змогла змінити машину, і вона досі не повернула борг. А тепер Оксана, виходить, ще й мусить оплатити весілля тільки тому, що нормально заробляє?
Марія опустила очі.
Галина відповіла:
— Для родини так і роблять.
— Тоді скажи, скільки платиш ти.
— Я вже сказала: у мене нічого немає.
— А Марія?
Моя золовка схрестила руки на грудях.
— Ми лише починаємо спільне життя.
— Максим?
— У нього свої проєкти.
— Тобто троє дорослих людей разом мають рівно нуль песо на весілля, але вирішили, що четверта доросла людина повинна дістати сімсот тисяч.
Ніхто не відповів.
Борис ледь помітно всміхнувся.
— Саме тому я завжди ставлю запитання, перш ніж вкладати гроші в будь-яку справу. Люди неймовірно багато розповідають про себе, коли змушені пояснювати, що збираються робити з чужими коштами.
Галина схопила сумку.
— Ходімо, Маріє. Нам із цими людьми більше нічого робити.
Та біля дверей вона раптом обернулася й тицьнула пальцем у мене.
— Запам’ятай, Оксано. Після всього цього ти для мене більше не родина.
Не знаю, якої саме реакції вона чекала.
Можливо, я мала розплакатися.
Почати благати її.
Вибачатися за те, що посміла захистити власні гроші.
Натомість я сказала:
— Тоді сподіваюся, відтепер і сімейні рахунки до мене більше не потраплятимуть.
Борис розреготався вголос.
Галина різко смикнула двері.
— Ти холодна й розважлива.
— Я організаторка заходів. Розрахунки буквально входять до моєї професії.
Вони пішли.
Я подумала, що на цьому все скінчилося.
Я помилялася.
За дві години почали надходити перші повідомлення.
Спершу написала Андрієва тітка Світлана:
“Це правда, що ти пообіцяла оплатити весілля, а потім навмисно принизила Марію?”
Потім озвався двоюрідний брат Денис:
“Кажуть, ти привела свекруху до якогось багатія, щоб разом посміятися з неї.”
Далі написала ще одна Андрієва кузина:
“Навіщо було так робити? Якщо в тебе є гроші, ти могла б просто допомогти.”
Ось тоді я зрозуміла другу частину Галининого плану.
Вона вже встигла розповісти всім власну версію подій.
За її словами, я нібито сама запропонувала організувати весілля, потім передумала, а наприкінці найняла заможного чоловіка, щоб той улаштував Галині й Марії фальшиву співбесіду та виставив їх на посміховисько.
У цій історії дуже зручно не згадувалося бронювання, яке вони зробили від імені моєї компанії.
Так само зникли й ті самі сімсот тисяч песо, які вони пообіцяли без мого дозволу.
І, звісно, на цьому її замовчування не закінчувалися.