— Я забороняю тобі туди їхати! — свекруха влетіла до квартири без жодного стуку, стискаючи в руці роздруківку з підтвердженням їхньої поїздки.
Ті самі слова Галина Михайлівна повторила ще раз, уже стоячи посеред кухні. Її голос тремтів не від хвилювання, а від ледь стримуваної люті.
Олена застигла біля плити з каструлею в руках і кілька секунд просто дивилася на неї, не розуміючи, що відбувається. Свекруха, у дорогій шубі, з палаючим від обурення обличчям, тримала аркуш так, ніби це був доказ страшного злочину.
Максим різко підвівся з-за столу, де ще мить тому спокійно обідав із дружиною.
— Мамо, що сталося? Про що ти говориш?
Галина Михайлівна кинула папір на стіл. Це була роздруківка з сайту туристичної агенції: бронювання відпочинку в Туреччині на двох.
— Ось що сталося! Сусідка Оксана бачила, як ти заходив до турагенції! І добре зробила, що одразу мені сказала. Як ти взагалі міг так учинити?
Олена обережно поставила каструлю на плиту й повернулася до свекрухи.
— Галино Михайлівно, ми з Максимом планували цю поїздку вже пів року. У чому проблема?
Та навіть не глянула на невістку. Її погляд, важкий і докірливий, був прикутий тільки до сина.
— Проблема в тому, що мій єдиний син збирається залишити матір саму на два тижні! Вам мало того, що ви живете окремо, то тепер ще й податися надумали невідомо куди!
— Мамо, це звичайна відпустка, — спробував спокійно пояснити Максим. — Минуть два тижні, і ми повернемося.
— А якщо зі мною щось трапиться? — Галина Михайлівна театрально притиснула долоню до грудей. — Мені шістдесят вісім! Тиск скаче, суглоби викручує! А ви тим часом будете ніжитися на якомусь пляжі, поки я тут сама…
Олена відчула, як усередині підіймається знайоме роздратування. За три роки шлюбу вона вже надивилася на ці раптові «передінфарктні» стани свекрухи. Вони завжди починалися саме тоді, коли вони з Максимом намагалися щось вирішити без її участі.
— У вас є телефон, Галино Михайлівно. Якщо раптом щось станеться, ви зможете нам подзвонити, — рівно сказала Олена.
Лише тоді свекруха перевела на неї очі. Погляд був крижаний, сповнений презирства.
— З тобою я не розмовляю! Це все твої витівки. До тебе мій син нікуди без мене не їздив!
— До мене вашому синові було двадцять п’ять, — не втрималася Олена. — Тепер йому тридцять два. Люди дорослішають, створюють сім’ї й іноді їздять у відпустку…
— Не смій учити мене життя! — різко перебила її Галина Михайлівна. — Я сама піднімала сина, без чоловіка! Усе своє життя йому віддала! А тепер з’явилася якась… — вона промовисто ковзнула поглядом по Олені, — і вирішила відібрати його в мене!
Максим став між ними, намагаючись не дати сварці розгорітися ще сильніше.
— Мамо, ніхто нікого в тебе не забирає. Ми просто хочемо відпочити. Це наша перша спільна відпустка за три роки.
— Відпочити можна й тут! — відрізала Галина Михайлівна. — Наприклад, на дачній ділянці. Я б теж поїхала, подихала б свіжим повітрям…
Олена ледь помітно закотила очі. Дача свекрухи була окремою темою. Майже кожні вихідні Галина Михайлівна вважала їхню присутність там обов’язковою: грядки, ремонт, прибирання. І щоразу знаходила привід причепитися до невістки: не так прополола, несмачно приготувала, погано вимила посуд.
— Поїздку уже оплачено, — твердо сказав Максим. — Ми її не скасовуватимемо.
Галина Михайлівна обурено змахнула рукою.
— Оплачено! А мене спитати? Я, між іншим, твоя мати!
— І що з того? — Олена вже не змогла промовчати. — Нам тепер на кожен крок у вас дозволу просити? Ми дорослі люди.
— Максиме! — свекруха демонстративно вдала, ніби Олени не існує. — Ти дозволиш їй так зі мною говорити?
Максим розгублено перевів погляд з матері на дружину.
— Мамо, Олена має рацію. Ми маємо право поїхати у відпустку…
— Право вони мають! — глузливо повторила Галина Михайлівна. — А обов’язки перед матір’ю в тебе ще залишилися? Чи ця жінка, — вона різко тицьнула пальцем у бік Олени, — зовсім тобі голову задурила?
Олена міцно стиснула кулаки, відчуваючи, як у ній ось-ось прорветься все, що вона роками стримувала.