— Отже, ти готова. Хіба це не очевидно?
Оксана довго дивилася на нього, не відводячи очей. І раптом дуже чітко відчула: у його словах немає підтримки. Там був розрахунок. Він не сказав: «Я в тебе вірю». Він сказав зовсім інше: «Це вигідно».
— Мені треба трохи часу, — промовила вона.
— Як знаєш, — Дмитро відкинувся на спинку стільця. — Тільки пам’ятай: такі пропозиції двічі не роблять.
Наступний ранок почався з телефонного дзвінка. Телефонувала його мати. Оксана стояла у ванній і чистила зуби, а Дмитро говорив навмисне голосно, так, ніби хотів, щоб кожне слово долетіло до неї:
— Так, мамо, звісно. Не хвилюйся, я все владнаю. Так, Оксана погодиться, куди вона подінеться.
Вона сплюнула піну й завмерла.
«Куди вона подінеться» — ці слова ніби застрягли всередині.
Розмова на кухні стала лише продовженням того, що давно назрівало. Усе це вже звучало між ними раніше — просто ніхто не хотів по-справжньому чути.
— Добре, — нарешті кинув Дмитро, відводячи погляд убік. — Я зрозумів. Не хочеш допомагати — не треба.
— Я хочу, щоб ти сам захотів перестати ставити свою матір між нами, — відповіла Оксана. — Оце й усе.
Він глянув на неї втомлено й безнадійно, наче перед ним була людина, з якою марно про щось домовлятися.
— Оксано, ти все надто ускладнюєш.
— А ти, навпаки, все спрощуєш до неможливості, — вона підвелася з-за столу. — Може, саме тому ми весь час тупцюємо на одному місці.
Вона вийшла до кімнати й зачинила за собою двері. Дістала телефон, відкрила листування з керівником. Повідомлення вже двічі набирала й стирала, а тепер утретє дивилася на короткі рядки:
«Я приймаю пропозицію. З понеділка готова приступити».
Палець завис над кнопкою надсилання. Оксана глибоко вдихнула. І натиснула.
Екран коротко спалахнув, після чого в кімнаті запала тиша.
З кухні долинув брязкіт посуду. Дмитро, мабуть, знову говорив із матір’ю.
А вона стояла біля вікна й думала, що, можливо, тільки тепер по-справжньому дорослішає.
Не тоді, коли отримала диплом. Не тоді, коли вийшла заміж. І навіть не тоді, коли їй запропонували нову посаду.
А саме зараз — коли вперше наважилася сказати: «ні».
— У нас тут вистава чи робочий день? — пролунав чийсь голос від дверей, і кабінет миттю стих.
Оксана стояла на порозі свого нового відділу з текою під пахвою й напруженою усмішкою на обличчі. Це був її перший день на посаді керівниці маркетингового напряму, і почався він із того, що троє співробітників сперечалися над макетом для клієнта, перебиваючи одне одного й дедалі підвищуючи голос.
— Вибачте, — озвалася дівчина в окулярах, що стояла біля вікна, — ми просто… уточнювали кілька деталей.
— Деталі обговорюються в переговорній, — Оксана пройшла до свого столу. — А зараз мені потрібна тиша. Завтра дедлайн, і часу на сварки в нас немає.
У кімнаті стало так тихо, ніби хтось вимкнув звук. Кілька секунд усі розглядали її — з цікавістю, насторогою й ледь прихованою недовірою. Потім один із хлопців тихо буркнув:
— Ну от, почалося. Нова мітла…
Оксана не відповіла. Вона лише увімкнула комп’ютер і взялася переглядати звіти.
За десять хвилин у відділі вже панувала повна тиша.
До обіду вона остаточно зрозуміла: команда дісталася їй зовсім не згуртована.
У відділі працювало дванадцятеро людей, і щонайменше половина, здається, була переконана, що в цьому кріслі мала б сидіти не Оксана, а Марія — висока, ефектна жінка з холоднувато-діловим тоном і бездоганно зібраним виглядом. Вона працювала тут найдовше, знала всіх клієнтів, вела найважливіші проєкти й демонструвала майже показну байдужість до всього, що відбувалося.
— Якщо хочеш, я можу показати тобі всі поточні договори, — сказала Марія після обіду, зазирнувши до кабінету. — Щоб ти розуміла, на якому етапі що перебуває.
— Було б добре, — відповіла Оксана. — Після третьої зручно? До того часу я якраз звільнюся.
— Гаразд. — Марія кивнула, але не поспішала йти, ніби вагалася, чи додати ще щось. — Тільки ти не ображайся, добре? Тут давно все налагоджено. А нагорі часто думають, що варто поставити нового керівника — і все раптом чарівним чином зміниться.
— Побачимо, — спокійно сказала Оксана. — Головне, щоб система працювала.
Коли Марія вийшла, Оксана дозволила собі довгий, важкий видих. Вона надто ясно відчувала: для них вона чужа.
І це відчуття «чужої» було їй болісно знайоме — спершу вдома, а тепер уже й на роботі.
До вечора голова гуділа так, ніби всередині без упину працював мотор. Вийшовши на вулицю, вона глибоко вдихнула холодне київське повітря. Наближався кінець жовтня; мокре опале листя прилипало до тротуарів, а світло ліхтарів тремтіло у калюжах.
Телефон завібрував. На екрані висвітилося: «Дмитро».
Оксана не відповіла. Зачекає. Для будь-якої розмови ще було зарано.
Вона повільно рушила пішки в бік метро.
Повз неї пропливали кіоски, кав’ярні, вітрини з осінніми знижками. Люди поспішали, несли пакети, хтось голосно сміявся неподалік. А всередині неї було порожньо й тихо.
Увечері вдома — якщо цей куток в орендованій однокімнатній квартирі взагалі можна було назвати домом — Оксана ввімкнула чайник і сіла біля вікна. Маленька кухня, кілька кактусів на підвіконні, куплених на вихідних, — бодай щось живе поруч.
На телефон прийшло нове повідомлення.
Дмитро: «Мама питає, коли тобі дадуть зарплату? Треба оплатити рахунок за опалення».
Оксана довго дивилася на екран. Потім просто видалила повідомлення.
Не відповівши.
Наступні дні злилися в суцільний потік справ. Вона приходила раніше за всіх і йшла останньою. Сиділа над таблицями, вивчала старі звіти, переписувала листи клієнтам, виправляла те, що роками робили «як звикли».
У понеділок її викликав генеральний директор.
— Бачу, ти взялася серйозно. Молодець. Але людей не заганяй, добре? Після відходу Тараса всі й так на нервах.
— Розумію, — сказала Оксана.
— Найважливіше — не намагайся відразу все перекроїти. Придивись, хто як працює, хто на що здатен. А вже потім роби висновки.
Вона кивнула, хоча всередині знала: часу на довге спостереження в неї немає. Клієнти, звіти, терміни, прострочені задачі — усе навалилося одночасно.
Перші два тижні вона майже не їла нормально: жила на каві й бутербродах з автомата.
Марія ж дедалі частіше з’являлася в її кабінеті з виглядом досвідченої наставниці й сипала «корисними порадами».