— Ваше прохання… це вже навіть не нахабство, а щось за межею здорового глузду. Закрийте рота й забирайтеся з мого дому! — Оксана рвучко розчахнула вхідні двері.
— Ваш син і так уже цілий рік сидить у мене на шиї. А тепер ви вирішили повісити на мої плечі ще й усю вашу родину? Думаєте, я не зламаюся під такою вагою? — невістка схопила пальто й різко простягнула його ошелешеній свекрусі.
— Ви, Олено Ігорівно, зовсім береги поплутали? Чи, коли Бог совість роздавав, ви стояли в черзі по нахабство? — Оксана дивилася на неї з неприхованою огидою.
— Оксано, що ти собі дозволяєш? — пробурмотіла свекруха, яка й не думала йти.
— Тобі важко допомогти братові свого чоловіка? У тебе ж грошей стільки, що кури не клюють, — Олена Ігорівна скосила очі на простору вітальню з дорогими меблями й сучасним ремонтом.
— Так, гроші в мене є. Але до вас вони мають таке саме відношення, як сніг до пустелі Сахара, — різко відрубала Оксана. — З якого дива я повинна оплачувати ремонт братові мого чоловіка? Він що, без рук і без голови?
— Оксано, у нього зараз складний період. Він уже три місяці не може знайти роботу… Ремонт у них завис на півдорозі. Вони з малою дитиною живуть посеред будівельного хаосу, — свекруха важко зітхнула у своїй звичній манері.
Щоразу, коли Олена Ігорівна приходила просити грошей, вона неодмінно глибоко зітхала, стражденно заламувала голос і починала скаржитися на життя.
Зазвичай Оксана не відмовляла. Вона могла сперечатися, обурюватися, навіть сваритися, але зрештою все одно переказувала потрібну суму. Та цього разу все пішло інакше. Дружина її сина вперлася й категорично відмовилася допомагати. Уперше за весь час свекруха почула тверде «ні».
— Те, що ваш другий син ледачий і ні на що не здатний, — не моя біда. «Не може знайти роботу»… Звучить дуже зручно, — Оксана й далі стояла біля відчинених дверей, не даючи жінці пройти назад.
— Наче мені гроші з неба падають, — вона стиснула губи. — Ви хоч раз подумали, що після кожного вашого «маленького прохання» мені доводиться працювати більше? Хоч раз замислювалися?
— Оксано, я ж ніколи не просила в тебе нічого серйозного. Так, дрібниці… — Олена Ігорівна поклала пальто на вузьку тумбочку в передпокої, явно затягуючи час.
— Уперше в житті я звернулася до тебе з по-справжньому важливим проханням. І що отримала? Відмову, — свекруха вже хотіла додати ще щось, але Оксана не дала їй договорити.
— Уперше в житті? — Оксана здивовано округлила очі. — Минулого місяця я купила вам пральну машину. Два місяці тому додала п’ятдесят тисяч гривень на вашу відпустку. У жовтні вашому чоловікові придбала зимову гуму. Це все, на вашу думку, теж «один раз у житті»?
Олена Ігорівна на мить розгубилася, але невістка вже не збиралася зупинятися.
— Чи допомога у вашому розумінні починається лише тоді, коли я маю викласти понад мільйон гривень? — роздратування в голосі Оксани було вже неможливо приховати.
— Вам час іти. Що довше ви тут стоїте, то сильніше мене дратуєте, — Оксана швидко підійшла до свекрухи, схопила пальто з тумбочки, втиснула їй у руки й майже силоміць вивела за поріг.
— Я все розповім твоєму чоловікові. Нехай знає, як ти поводишся з його матір’ю. Рідній людині грошей пошкодувала! — прошипіла Олена Ігорівна й зникла за дверима ліфта.
— Ви мені не рідня! — кинула їй услід Оксана.
— Такими темпами й ваш син недовго залишатиметься мені родиною, — додала вона вже тихіше й грюкнула дверима.
— Дожилися… Зовсім межі стерлися. Не збираюся я утримувати весь їхній клан. Знайшли дурепу, — Оксана відчинила вікно, щоб провітрити квартиру від різкого запаху свекрушиних парфумів.
Потім вона взяла книжку, машинально почала читати й не помітила, як минуло кілька годин. Але найцікавіше чекало попереду.
О восьмій вечора з роботи повернувся Дмитро, чоловік Оксани. На відміну від свого брата, Дмитро все ж працював. Щоправда, його зарплати ледь вистачало на продукти. Грошима дружини він користувався охоче й без жодних докорів сумління.
Схоже, бажання жити за чужий рахунок у їхній родині передавалося у спадок.
— Оксано, чому ти не допомогла моїй матері? — ще не встигнувши нормально переступити поріг, Дмитро одразу накинувся на дружину.
— У чому саме? — Оксана підвела очі від книжки й спокійно подивилася на нього.
— Тобто як це — у чому? Мама просила в тебе гроші для мого брата.
