— На ремонт його квартири, а ти її мало не виставила за двері. Ще й наговорила зайвого, — Дмитро невдоволено зміряв дружину поглядом і пройшов до вітальні. — З тобою взагалі все гаразд?
— Стривай, я чогось не розумію… Ти зараз стаєш на її бік? Тобто ти справді вважаєш, що я маю оплачувати ремонт у квартирі твого брата? — Оксана з різким стуком закрила книжку.
— Ми всі скидаємося, щоб допомогти Миколі. Так заведено в родині. Ми ж сім’я, повинні підтримувати одне одного, — Дмитро опустився на диван і зчепив пальці в замок. — Мої батьки дали гроші, батьки його дружини теж дали, я переказав свою частину… Тепер твоя черга.
— Як цікаво, — Оксана криво всміхнулася. — Виходить, на пральну машину, зимову гуму й відпустку в твоїх батьків грошей ніколи не було. А щойно Миколі знадобився ремонт, кошти дивом знайшлися.
Вона на мить замовкла, а тоді додала вже холодніше:
— І ще цікавіше, де раптом гроші знайшлися в тебе. Бо коли я прошу тебе оплатити бодай щось або купити щось для дому, окрім продуктів, у тебе завжди порожньо.
— Оксано, ти ж знаєш, я працюю брокером… То є заробіток, то немає. Учора здав квартиру, і перше, що зробив, — переказав гроші мамі, — Дмитро зняв годинник, поклав його на стіл і витягнув руку, ніби розмова його втомила.
— Дмитре, у тебе каса порожня постійно. За цей рік я не пригадаю жодного місяця, коли ти приніс би додому більше сорока тисяч. А я щомісяця заробляю пів мільйона, — Оксана закинула ногу на ногу й відкинулася у кріслі. — Між нами фінансова прірва завбільшки з Київську область.
Вона дивилася на нього без жодної поблажливості.
— Уже рік я фактично тебе утримую. Одяг тобі купую я. Твій кредит, узятий ще до шлюбу, закривала теж я. На море ми їздили за мої гроші. То хто в нас у домі чоловік? Ти що, альфа-самець якийсь?
— Я не альфа-самець, просто зараз у мене складний період. Зароблю ще мільйони. А те, що ти мене сьогодні не підтримала… Я тобі це пригадаю. Ось тільки мій проєкт запрацює… — кинув Дмитро й пішов у спальню.
Аргументів у нього більше не залишилося, тому він просто втік від суперечки, залишивши за собою право на удаване «останнє слово».
— Спочатку придумай, як саме твій проєкт має запрацювати… Ти навіть дитину мені подарувати не можеш! — сердито крикнула йому вслід Оксана.
Їй уже виповнилося тридцять п’ять, і вона давно мріяла про дітей. А Дмитро, молодший за неї на п’ять років, за цілий рік так і не зміг допомогти їй здійснити цю мрію.
Того вечора Оксана остаточно вирішила: треба жорстко дати чоловікові зрозуміти, що його родина більше не житиме за її рахунок. Вона дістала з шафи запасну постіль, розклала диван у вітальні й налаштувалася лягти раніше. Та саме цієї ночі на неї чекало справжнє потрясіння.
Близько опівночі Оксана прокинулася й пішла до ванної. Дорогою помітила світло на кухні. Вона зупинилася й краєм ока побачила Дмитра: той сидів із телефоном і з кимось тихо перемовлявся.
— Ні, вона нічого не підозрює. Ми вже майже біля мети. Післязавтра зможу внести гроші. Потрібну суму я практично назбирав.
Оксана завмерла на місці. Кожне слово врізалося їй у пам’ять. Що довше вона слухала, то ширшими ставали її очі.
— Не хвилюйся, ти найважливіша людина в моєму житті. Я ж казав, що розв’яжу цю проблему. Усе буде добре, — майже пошепки промовив Дмитро.
«Що це означає? Хіба не я головна жінка в його житті? У нього є хтось інший?» — Оксана злякано прикрила рот долонею, а чоловік тим часом продовжував розмову.
— Так, за цей рік я нормально відклав. Ти мала рацію… Переїхати до квартири Оксани, щоб більше заощаджувати, було чудовою ідеєю. Ще раз дякую тобі за таку пораду, — Дмитро підвівся зі стільця й налив собі келих вина.
Оксана зрозуміла, що розмова добігає кінця. Забувши, навіщо взагалі виходила з кімнати, вона швидко й безшумно повернулася до вітальні.
«Він із кимось домовлявся за моєю спиною…
А зі мною перед весіллям клявся в коханні…
Він просто користувався мною…»
Оксана лежала на розкладеному дивані, втупившись у темряву. Серце калатало так, ніби поруч гуркотів потяг. У голові шалено закрутився вихор думок.
