Стас і Марина отримали ключі від нової квартири в середині грудня. Стас, як товариш прагматичний, запропонував переїхати в січні, мовляв, якось не хочеться метушитися під Новий рік, та й орендована квартира оплачена до кінця місяця.
Марина – дівчина більш романтична, навідріз відмовилася і заявила.
– Переїжджаємо через тиждень! Хоча б частково! Я хочу зустріти Новий рік у своєму будинку! Це ж так здорово, розумієш?! Ми і наші перші гості!
– Які ще гості? – невдоволено буркнув Стас, розуміючи, що доведеться погодитися з планом дружини, адже сперечатися з нею абсолютно марно.
– Зараз дізнаєшся! – Марина взяла в руки телефон, – Анжело, привіт! Нам ключі дали! Ага! Давай разом Новий рік зустрінемо! У нас! Ніяких заперечень! Це ж наш перший Новий рік у новій квартирі! Ти мені подруга чи ні? Ну ось, уже краще. Все, домовилися.
– І навіщо ти її покликала? – Стас явно розлютився.
– У сенсі? Вона – моя єдина подруга!
– Твоя Анжела – зануда, яких пошукати і гидлива до мозку кісток. Усе свято зіпсує.
– Не зіпсує. Вона, до речі, не завжди такою була. Бачив би ти як ми в тривалі походи ходили, в яких умовах жили, як Анжелка печену картоплю їла: всі щоки в сажі були. Нічим не гребувала! Вона завжди була душею компанії. Світилася зсередини!
– Віриться насилу, – відгукнувся Стас.
– А потім зустріла свого Кирила, довірилася, а він її зрадив. Ось і закрилася моя подружка від усіх і вся. Як та матрьошка: шарів багато, а та, справжнісінька – глибоко всередині. Сподіваюся, хто-небудь її відшукає…
– Хто? – Стас скривився, – вона ж так поводиться, що мужики розбігаються.
– Значить, такі мужики. От би познайомити Анжеліку з ким-небудь вартим уваги! Слухай, поклич до нас на Новий рік Ігоря. Він такий класний! І вільний начебто. Раптом вони сподобаються одне одному.
– Гаразд, покличу. Але з однією умовою.
– З якою це? – Марина жартома надула губки.
– Я на Новий рік замовлю піцу. Море піци! І тобі – готувати менше доведеться.
– Хитрун, – Марина посміхнулася, – домовилися, піццеман ти мій дорогий…
***
31 грудня Анжела, збираючись у гості, з роздратуванням думала.
“Ох, уже ця Маринка! Усі плани зіпсувала. Так хотілося спокійно зустріти Новий рік удома. Однією. Настругала б салатик, рибку запекла, та й дивилася б телевізор до ранку. Так ні ж: вбирайся, тягнися на інший кінець міста, зображуй святковий настрій. Ще й квартира явно не облаштована. Цікаво, вона хоч здогадається кришталеві фужери начистити чи доведеться з каламутних шампанське пити?
Шампанське… Мабуть, забула, що я тільки напівсолодке п’ю…
Заїду, куплю про всяк випадок…”
Підійшовши до висотки, де подруга отримала квартиру, Анжела зазначила про себе, що будинок практично не заселений: лише в кількох квартирах горіло світло.
“Тринадцятий поверх. Сподіваюся, ліфт працює” – промайнуло в голові.
Анжела пригальмувала, подивилася на годинник: одинадцять двадцять… Навіщось зачекала ще хвилин десять і увійшла в під’їзд…
Ліфт працює… Натиснула кнопку… Зробила крок усередину.
Слідом за нею в кабіну зайшов ще хтось: Анжела зрозуміла це за шерехом за спиною і потоком холодного повітря…
Озирнулася…
Перед нею стояв Дід Мороз!
– З Новим роком, красуне! – радісно привітав він, – сподіваюся, помістимося?
Анжела, звернувши увагу, що новорічний персонаж тримає в руках кілька коробок піци, презирливо запитала.
– Це тепер подарунки такі? Чи ви рознощик піци?
– Ні, – весело відповів несподіваний попутник, не реагуючи на колючі слова дівчини, – друг у гості запросив. То я вирішив сюрприз зробити, з’явитися в костюмі Діда Мороза. Новий рік на дворі!
Не встиг він вимовити ці слова, як ліфт гидко заскрипів і встав…
– Ну ось, приїхали, – Дід Мороз розвернувся до дверей, збираючись вийти, але двері не відчинилися.
– О-па, ми, схоже, застрягли…
– Як це застрягли? – вигукнула Анжела і почала гарячково натискати всі кнопки поспіль.
Дід Мороз зберігав спокій.
– Це ви даремно, мила! Шанс, що ліфт відкриється після таких маніпуляцій дуже невеликий.
Він натиснув кнопку виклику ліфтера, але на сигнал ніхто не відповів.
Ясна річ: хто сидітиме в ліфтерській перед самим Новим роком?
Анжела мало не розплакалася. Думка, що вона зустрічатиме Новий рік у цій клітці, та ще й незрозуміло з ким, просто вбивала. Для кого, питається, вона вбралася в шикарну сукню, зробила зачіску, влізла на височенні підбори?
Дівчина почала молотити кулаками по стінках ліфта, щоб виплеснути злість і образу.
– Не варто так напружуватися і нервувати, – почула вона як у тумані слова Діда Мороза, – скоро тут буде дуже спекотно. А випустять нас, найімовірніше, дуже нескоро. Давайте, будемо влаштовуватися. Зрештою треба ж зустріти Новий рік.
– Як ви так можете? – обурилася Анжела.
– А що ви пропонуєте? Кликати на допомогу? Кого? Плакати? Навіщо? Давайте, витягнемо максимум приємного з цієї пригоди! Пропоную для початку зняти верхній одяг.
Дід Мороз зняв червоний халат, шапку, бороду і перетворився на вельми симпатичного чоловіка, приблизно такого ж, як Анжела, віку.
– Ну, давайте знайомитися, – звернувся він до дівчини, – мене звати Ігор. А вас?
– Анжела…
– Ну, Анжеліко, будемо накривати на стіл! Від голоду ми точно не помремо – он скільки в мене піци. Я, щоправда, не великий любитель, а ось мій друг на ній просто схиблений. Він і замовляв усю цю красу. Ех, шкода спиртного я з собою не взяв. Але ж хотів…
Анжела мовчки дістала з сумки пляшку шампанського…
– Ура! Ми врятовані! – вигукнув Ігор!
Він зняв куртку, широким жестом розстелив поверх уже розподіленого по підлозі новорічного червоного халата і завзято запропонував.
– Сідайте! На своїх каблучищах ви довго не протримаєтеся.
Анжела розстебнула шубу, скинула чоботи і, дивуючись сама собі, слухняно сіла… на підлогу ліфта.
– Ну ось, чудовий стіл! – сказав Ігор, намагаючись підняти Анжелі настрій, – шкода фужерів немає. Доведеться пити прямо з пляшки. Як вам така перспектива?
– Кажіть, як є: доведеться пити з горла! – невесело усміхнулася дівчина і дістала другу пляшку, – тоді вже кожен – зі свого!
– Згоден! – весело розсміявся Ігор, – зустрінемо Новий рік як годиться, тільки трохи нетрадиційно. До речі, котра година?
– Без трьох хвилин дванадцята…
– Молоді люди піднялися, цокнулися пляшками шампанського, і зі словами: “З Новим роком!”, випили перші кілька ковтків.
Далі все пішло як по маслу: шампанське зробило свою справу…
Поступово Ігор і Анжела розговорилися, трохи розповіли одне одному про себе. Щоб скоротати час, співали дитячі новорічні пісеньки, згадували загадки про Новий рік, навіть намагалися танцювати…
При цьому вони періодично піднімали тости і з апетитом закушували піцою.
Анжела давно не звертала уваги, з якої пляшки робить черговий ковток.
Коли шампанське майже закінчилося, Ігор запропонував.
– Може, на брудершафт?
Словом, під ранок Анжела благополучно заснула в обіймах Ігоря на підлозі ліфта.
У такому вигляді їх і “розкрили” о 6 ранку: ліфтер виявив передноворічний виклик.
Картинка була та ще: ошатна розпатлана дівчина і злегка пом’ятий чоловік спали на підлозі в обнімку. Навколо – коробки від піци і дві порожні пляшки від шампанського, а ще – характерне амбре довго зачиненого приміщення.
– Гей, публіко, – ліфтер торкнувся Ігоря за плече, – підйом!
Ігор і Анжела розплющили очі…
Дівчина спішно піднялася, стала поправляти одяг, старанно відвертаючись від чоловіків.
– Я бачу, ви добре повеселилися? – у голосі ліфтера звучав погано прихований смішок.
– Чудово! Правда, Анжело? – Ігор уважно подивився на дівчину, з якою провів новорічну ніч. У голосі прозвучало певне хвилювання, немов від її відповіді залежало щось дуже важливе.
– Так, усе чудово, – відповіла Анжела й опустила очі.
– Ну, ось і славненько, тоді я піду, – ліфтеру явно не терпілося підлікуватися після свята, – з Новим роком!
Залишившись удвох, молоді люди кілька хвилин мовчали.
– Слухай, – раптом згадав Ігор, – а друзі-то наші переживають, мабуть, що гості не з’явилися.
– Ага, переживають… Навіть не подзвонили жодного разу, – ображено кинула Анжела.
– Я телефон із собою не брав. Хотів нормально відпочити. А твій де?
Анжела полізла в сумку.
– Ось він. Ой, не працює… Зарядити забула.
– Так, може, зайдемо? Люди хвилюються.
– Та ну, вони сплять мабуть.
– Ні, Стас точно не спить! Я впевнений. Чи жарт – друг зник!
– Стас? – здивувалася Анжела, – а його дружина – Марина?
– Так, – Ігор розгублено подивився на дівчину.
– Виходить, ми йшли в одну й ту саму квартиру! Марина – моя подруга…
– Тоді – тим паче підемо! Маринка непогано готує, а я страшенно зголоднів, – Ігор узяв Анжелу за руку, – тільки чур – ніякого ліфта!
Хлопці розсміялися…
Підійшовши до дверей, Ігор одягнув костюм Діда Мороза і натиснув кнопку дзвінка. Припускаючи, що двері відчинять не відразу, він притягнув Анжелу до себе, пригорнувся губами до її губ…
Двері відчинилися…
Стас і Марина, які, схоже, ще не лягали, здивовано дивилися на своїх друзів… Адже вони планували їх познайомити…
– З Новим роком! – випалив Стас.
– З Новим щастям! – підтримала Марина.
Відтоді хлопці дружать сім’ями. І неухильно виконують одне правило: під Новий рік – сходами тільки пішки!
Ніяких ліфтів!
Хоча… Ігор і Анжела дуже тепло згадують новорічну ніч у ліфті, яка вирішила їхню долю. І щоразу напередодні Нового року вони хоч трохи, але прикрашають ліфт у своєму під’їзді…
Раптом, стане в пригоді…
P. S. Ставте лайк і підписуйтесь на мій канал
