Батько стояв весь багряний від побаченого. Мама взяла його за руку, і просила, – Коля, перестань, охолонь, у тебе ж серце! Давай з нею просто поговоримо!
Але він вивільнив руку, немов струсив із себе маму, голос у нього став низький, у Тані навіть холодок пробіг по спині, батько раніше ніколи так на неї не сердився.
– Та відпусти ти мене, Іро, що ти вчепилася? Раніше треба було вчіплятися, та не в мене, а в доньку нашу!
– Коля, ну Коленька! – мама дивилася то на чоловіка, то на доньку, не знаючи, як їй бути.
У Миколи був інфаркт півроку тому, йому зовсім не можна хвилюватися. А вчора він раптом скомандував їй, – Збирайся, серце в мене не на місці, три місяці одні відмовки, а сама до нас не їде. Неспроста це, ти ж мати, що мовчиш, не знаєш, що сказати?
Ірина й справді не знала, що сказати чоловікові. Не тому, що не знала, а саме тому, що знала! А ось від Миколи вони з Танею це приховували, думали налагодиться все, і відкриються тоді. Ну поворчить, пооре навіть, але ж буде вже все добре. А тепер Бог знає, що говорити, що робити?
– Та вона просто втомилася, вчиться, та ще й підробляє, скоро обіцяла нас відвідати, ти ж її знаєш, – лепетала Ірина, але Микола вже одягався.
Він узяв барсетку, ключі в кишеню поклав, свій телефон і забрав в Ірини її телефон.
– І не дзвони їй, не здумай, не попереджай, я батько чи хто? Бачив я, як вона влітку перед дзеркалом, то боком повернеться, то волосся розпустить, поправить за вухо, потім зав’яже знову. А хто він нам не каже, значить недобре щось! Поїхали до неї!
Приїхали, подзвонили у двері, Микола Костянтинович бачив, що дружина нервувала. Вона ще в електричці поривалася йому щось сказати, потім рукою на нього махнула.
– Ти поспішаєш, Таня сама все хотіла розповісти, коли все налагодиться. До цього не хотіла, у тебе ж серце, Коля.
– Іро, що ти заладила, ну серце, і що тепер? Я теж людина і хочу знати, як справи у моєї доньки, передчуття у мене, що не так щось!
– Ну добре, дзвони у двері! – дружина взяла чоловіка за руку.
Двері відчинилися не одразу, було схоже, що Таня подивилася у вічко і спочатку не хотіла відчиняти. Але потім пошкодувала, адже мама з татом приїхали, ну як не відчинити?
І відчинила.
– Я так і знав! Таня, донечко, хто він? Від кого в тебе дитина, ну чому ти від нас приховала? Хіба ми тебе колись не розуміли?
Микола Костянтинович без сил вийшов на сходовий майданчик і сів прямо не сходинки.
– Тату, ну навіщо ти там сів, ну тату! – Таня стояла в дверях, така смішна, розгублена, з уже помітним животиком.
Його донечка, його улюблена Таня, вона вчитися ж поїхала, він так нею пишався, а що ж тепер, а?
Микола Костянтинович проковтнув клубок, що підступив до горла.
Але ж крім нього їй ніхто не допоможе, ніхто не заступиться. Він має з ним поговорити, ну хоча б у пику нахабну рушити, ну хоч щось зробити!
– Тату, ну тату, я хотіла пізніше розповісти, коли владнається. А тепер так вийшло, його машина збила, він у лікарні лежить! – Таня більше не могла себе стримувати і розревілася, як маленька.
Микола Костянтинович встав, обтрусив штани, і чомусь раптом заспокоївся. Ну і що, ну дитина, головне всі живі! Якщо що, і дитину виховають, нічого, витримають, не таке перенесли!
Танюшка у них з Ірою після п’яти звичних викиднів народилася. Думали не вийде, а все вийшло!
У перший клас коли пішла, найменша в класі була. Так шкода її було, а вона важлива така, навіть не балувалася. Інші бігають на перервах, спітнілі всі, кошлаті. А Танечка сидить і читає, дуже читати любить, на одні п’ятірки вчилася. Звісно, вона вступила на бюджет, вони їй грошима допомагали, але Таня плюсом стала підробляти. Квартиру зняла ще з двома дівчатками з її ж курсу, вони до неї торік приїжджали, нормально все було…
– Іро, а ти знала? Знала, але не сказала, що ж ти так? – запитав він дружину і тут же пошкодував.
Ірина Олександрівна ще більше засмутилася і стала намагатися пояснити йому, – Коля, ти був у лікарні, сказали тебе не хвилювати…
– Гаразд, я все зрозумів, пішли до квартири, розповідай Тетяну докладно, що трапилося? І донька розповіла, як вона з Андрієм познайомилася. Він працює там, де вона стала підробляти. Допомагав їй, потім стали зустрічатися, Андрій сказав, що дуже хоче, щоб Таня завжди була з ним, стала його дружиною.
Але…
Він їй одразу сказав, що був одружений, майже відразу після школи мама та її подруга їх посватали. Вони з Мариною і в дитячому садку, і в школі разом навчалися. І йому здавалося, що вони й справді, як рідні. Але насправді вони просто хороші друзі. Потім Маринка в іншого закохалася всерйоз і вони вирішили розлучитися, а своїм мамам сказати потім. Але все тягнули з цією формальністю, і раптом Маринка повідомила йому, що передумала розлучатися, що вона вагітна. Той хлопець її кинув і вона вирішила все залишити, як було!
– І ти в це віриш? – уточнив Микола Костянтинович, – Ти віриш, що дитина не його?
– Так, тату, я вірю Андрію, він ніколи не бреше! І потім він завжди був зі мною, а вона в іншому місті. Він поїхав із нею поговорити у своє рідне місто, а там його збила машина і він лежить у лікарні. Але як одужає, він одразу приїде, я не сумніваюся!
– Я все зрозумів, Таня, ти головне не переживай, зрозуміла? Говори, як його звуть повністю, яке місто і номер його телефону.
– Тату, не треба, тату!
– Не бійся, я нічого поганого йому не зроблю, тим паче якщо й справді він у лікарні лежить. Я просто хочу з ним поговорити. Адже, як я розумію, він батько мого онука чи онуки? А може навіть майбутній зять?
Микола Костянтинович витер Тані сльози і посміхнувся, – Ти пам’ятаєш нашу пісеньку? Тихіше Танюша, не плач, тато в тебе силач!
– Пам’ятаю, тату, – крізь сльози посміхнулася Таня, – Я тобі зараз напишу телефон Андрія і все інше, ось тримай. Дякую, тату! – Я тебе нікуди одного не відпущу, з тобою поїду, – відразу сказала Ірина Олександрівна.
– Добре, поїхали, але тільки з хлопцем, із цим Андрієм, я один зустрінуся. Хто їх там розбере, раптом його спеціально машина збила? Ну або він звичайний покидьок, яких предостатньо, треба ж з’ясувати. А ти зі мною на зв’язку будеш, Іро.
Андрій і справді опинився в міській лікарні, його щойно перевели з реанімації.
Микола Костянтинович на посту показав своє посвідчення, – Майор поліції у відставці Шустров Микола Костянтинович, я можу поговорити зі Степановим Андрієм Вікторовичем? Звісно недовго, п’ята палата говорите? Хто в нього? Дружина? Ну нічого страшного, я не заваджу, мені всього-то на кілька слів!
Микола Костянтинович увійшов до палати і побачив, що поруч із забинтованим хлопцем сидить симпатична дівчина.
Але він не посоромився і відразу до справи, – Добрий день, ти Андрій Степанов? А я батько Тетяни, ще пам’ятаєш таку?
Микола Костянтинович зробив розрахунок на першу реакцію.
І його розрахунок виправдався, хлопець явно зрадів, ні тіні занепокоєння.
– Здрастуйте, вас же звуть Микола Костянтинович? А це Марина, моя подруга з дитячого садка і колишня дружина. Вона мені справді влаштувала нервування. Зустріла непорядного хлопця і в підсумку вирішила, що краще за мене немає нікого на світі. Довелося їхати і розбиратися, але не пощастило, мене машина збила, добре, що обійшлося! – Андрій спробував підвестися, але не зміг, – Ви вибачте, я Танечці пообіцяв, що все буде добре і вона мені вірить!
– Стоп, а що за дитина у твоєї так званої колишньої дружини? Думаєш, я не в курсі? – усміхнувся Микола Костянтинович.
– Та це Маринка балда, ляпнула, щоб я приїхав. Немає в нього ніякої дитини, вона все придумала. І я впевнений, що вона скоро зустріне справжнє кохання, а на розлучення ми щойно подали онлайн. Я люблю вашу доньку Таню, Миколо Костянтиновичу, і мрію стати її чоловіком, у нас скоро буде дитина! Ви віддасте за мене Таню? – і Андрій знову спробував підвестися.
– Він дуже хороший, він правда тільки Таню любить, це я винна, – заступилася за нього Марина.
– Ну ви влаштували, ну діти, діти! – похитав головою Микола Костянтинович, – Що ви творите?
– Я доведу, я скоро приїду і доведу. І Таня буде щаслива зі мною!
– Подивимося, якщо що, ми й самі дитину виростимо, а з тобою розберуся, коли не лежати, а стояти зможеш! – і Микола Костянтинович попрямував до виходу.
– Спасибі, Миколо Костянтиновичу! – крикнув йому вслід Андрій, – Я всім життям доведу, що гідний Тані! Андрій дотримав свого слова, вони з Танею до її пологів встигли розписатися. Тож із пологового будинку Андрій зустрічав Таню і маленьку доньку на повних підставах – чоловіком і батьком.
– Батя твій класним дідом буде, треба йому потім ще онука народити, – прошепотів Тані Андрій, приймаючи рожевий пакунок із рук нянечки, – Він у мене повірив, а я його ні в чому не підведу. Головне – ми з тобою разом.
Тут до них підійшов Микола Костянтинович, руку простягнув потиснути, – Ну що, зять, із донькою тебе!
Андрій потиснув міцну руку тестя, – А вас з онукою, Миколо Костянтиновичу! І спасибі вам за Таню, і за все!
– Будьте щасливі, діти! – посміхнувся їм Микола Костянтинович, – Коли в дітей усе добре, і в батьків і серце не болить, і на душі світло. Дякую вам за лайки, відгуки та підписку!
Діліться, будь ласка, розповідями, що сподобалися, у соцмережах – це приємно автору!
