– Та хто ти така, щоб командувати в моєму домі?! – кричала на Настю мачуха, Галина Іванівна, – ось скажу батькові, він тебе просто викине. Бач, розкомандувалася тут!
– Взагалі-то це мій дім, – упевнено сказала Настя, – він мені від мами у спадок перейшов. І ви тут ніхто. Збирайте свої речі і їдьте просто зараз.
– Сева, Сева! Твоя ненормальна мене тут принижує і з дому виганяє, – закричала мачуха, – негайно з нею розберися! Я таке ставлення терпіти не стану!
Настині батьки розлучилися, коли їй було 10 років. Особливою драмою для дівчинки це не стало.
Зате у квартирі запанували тиша і спокій, замість постійних скандалів. А в мами несподівано пішли в гору справи.
Вона створила успішний флористичний бізнес зі своїми подругами. Торгівля квітами в їхньому випадку включала не тільки складання букетів, а й декорування весільних арок, банкетних залів.
Справи йшли непогано, через три роки жінки купили своє тепличне господарство. Налагодили постачання рідкісних сортів і видів рослин з-за кордону. Стали займатися ще й ландшафтним дизайном.
До моменту, коли Настя закінчила школу, вони вже переїхали в заміський будинок, жили якщо не розкішно, то дуже непогано.
Настя вступила на навчання на ветеринарного лікаря – мама не наполягала на тому, щоб дочка продовжувала її справу, хоча й мріяла про це.
Але дівчинка з дитинства возилася з тваринами. У них жили кішки, собаки і навіть скорпіон. Загалом, ламати її мрії мама не стала.
А потім у неї діагностували рак. Квітуча молода жінка згоріла за кілька місяців.
А неповнолітня ще Настя стала спадкоємицею частки в бізнесі, будинку та рахунку в банку.
Щоб не полишати доньку, батько переїхав до неї, в будинок. Та так там і залишився. А Настя змінила напрямок навчання і стала ландшафтним дизайнером.
Тепер вона вела в компанії цей напрямок бізнесу. І продовжувала справу мами в пам’ять про неї.
З батьком вони ладнали. Той теж дуже любив тварин. А ще Насті страшенно не хотілося залишатися самій. Хоча вона давно справила повноліття, і батько можу вже з’їхати з її будинку.
Щоправда, за сім років, які минули з моменту смерті його колишньої дружини, Всеволод жодного разу не висловив такого бажання. Йому подобався поточний стан речей.
Свою кімнату в комуналці батько Насті згадував зі здриганням. Її він багато років здавав невибагливим студентам, справно отримуючи додатковий дохід.
Коли батько зібрався в поїздку з друзями юності у своє рідне місто, Настя навіть зраділа. Тато так рідко кудись їздив або ходив без неї.
Здавалося, він узагалі відмовився від звичайного життя, присвятивши весь свій час доньці. А потім батько ще раз її здивував.
З цієї поїздки він повернувся одруженим чоловіком. Виявилося, в останні два роки тато відновив стосунки зі своїм першим коханням.
Та якраз розлучилася, залишившись із двома доньками на руках. Утім, дівчатка були вже великі, 16 і 20 років. Але продовжували жити з матір’ю.
Повернувшись із поїздки тато повідомив про свій новий статус і запитав.
– Ти не будеш проти, якщо Ліна з дітьми переїдуть сюди? Будинок великий, ти навіть не помітиш їхньої присутності. А ще вони люблять тварин. Тож, ти можеш не хвилюватися за своїх вихованців.
– Тату, я, звичайно, не знаю твою нову дружину, але готова спробувати пожити з нею. А як її насправді звуть? Ліна – це ж скорочення?
– Галина, – відповів батько, – але вона не любить повне ім’я. Краще зови її саме так.
***
У перші місяці після переїзду Галина та її доньки, старша Стеша і молодша Юля, поводилися, як шовкові. Були з Настею милі й попереджувальні.
Але потім почали потихеньку відчувати себе господинями становища. Спочатку Ліна побажала, щоб Настя переїхала в іншу кімнату.
– З якого дива в тебе найбільша спальня, на першому поверсі, та ще й із вбиральнею та особистими ванною і туалетом. Переїжджай на другий поверх до дівчаток, а цю кімнату займемо ми з Сєвою.
– З якого дива? – Поцікавилася в мачухи Настя, – я в цій кімнаті багато років, з моменту, як будинок купили. Вона завжди була моя. Такою і залишиться.
І потім, у мене спеціально зроблені французькі двері в сад, щоб легко було випускати собак. А вам вони навіщо?
– Але мені мало звичайної шафи в нашій кімнаті. А тебе все одно ніколи немає вдома. Чому я маю поступатися. Ти повинна мене поважати. Я – дружина твого батька взагалі-то! – волала Галина.
Настя з нею сперечатися не стала. Просто поставила на двері своєї спальні замок, викликавши слюсаря. І поговорила з батьком, щоб той урезонив мачуху.
Галина Іванівна була в сказі. Але їй довелося це якось пережити. Відтоді їхні стосунки сильно погіршилися.
Приблизно через місяць Настя прихворіла. Їй довелося працювати з дому. І під час сеансу відеозв’язку з клієнтом сталася нова подія.
Молодша дочка мачухи кудись збиралася і бігала за її спиною в одній білизні. Клієнт спочатку зніяковів, а потім ввічливо повідомив своїй співрозмовниці про це. Вона зніяковіла. Дзвінок довелося перенести.
– Юлю, ти взагалі без.моз.глая, – накричала Настя на дівчину, – бачиш же, я розмовляю. Могла б хоча б одягнутися, а краще взагалі не лізти в цю кімнату.
– А хто ти така, щоб мені наказувати? – обурилася Юля, – взагалі живеш тут на пташиних правах. Я дядькові Сєві скажу, що ти скандалиш.
– Так? Як цікаво? Взагалі-то це мій будинок, – повідомила приголомшеній Юлі Настя, – машина теж моя, на якій тато їздить.
– Та ти брешеш, – прокричала у відповідь Юля, – мати казала, що це дядько Сева багатий. А ти просто ціну собі набиваєш. Давай, спробуй нас виселити, я подивлюся, що вийде!
Замість продовження скандалу Настя замислилася про те, наскільки добре вона справді захищена.
Із цим питанням вона приїхала до друга її мами і свого юриста, дядька Бори. Він з моменту заснування вів справи їхньої фірми. І зі спадщиною Насті теж допомагав.
– Дядьку Борю, скажи, я справді єдина мамина спадкоємиця?
– Так, звісно, з твоїм батьком вони давно розлучилися. А більше рідні у вас немає. – відповів той.
– А якщо зі мною щось трапиться? Кому все перейде? – продовжувала розпитувати Настя.
– Ну ти чого, Настуню, гони сумні думки зі своєї голови, – відповів друг її мами.
– Мені важливо знати, правда. Я хочу написати заповіт. Щоб усе успадкував один притулок для тварин, а частку у фірмі тітка Олена і тітка Таня. Вони з мамою починали, я вважаю, це справедливо.
– Настя, все так серйозно? Добре, давай складемо заповіт. – відповів дядько Боря.
Вони дійсно оформили необхідні папери. А ввечері Настя вирішила сповістити про це сімейство.
– Тату, ось у тебе є заповіт про всяк випадок? – запитала вона батька, який сидів із мачухою та її доньками у вітальні.
– Ти що, вирішила батька звести? – заверещала Галина, провокуючи скандал.
– Ні, просто в мене тепер є заповіт. Я подумала, раз мама рано померла, то і я не застрахована від цього.
– І кому ж усе дістанеться? – поцікавилася Галина.
– Притулку для тварин і маминим подругам, з якими вона починала бізнес, – відповіла Настя. – Тато чоловік, нерозумно було б думати, що він захоче приймати від мене подачки.
Батько ніяк її слова не прокоментував. Але в обличчі змінився. А за кілька днів Настя застала його за тим, як він прибирає мамині портрети і сімейні фото в шафу.
– Ти що робиш, тату? – накинулася на нього Настя, – це ж мамині фото! Постав на місце!
– Це я йому сказала прибрати старі запорошені картинки. – увійшла у вітальню Галина, – твоєї матері давно немає. Пора жити сьогоднішнім днем.
А далі вибухнув скандал. Мачуха явно не розуміла або не знала, що будинок належить Насті. Поводилася потворно. Батько насилу її заспокоїв, а потім прийшов до дочки в кімнату поговорити.
– Настя, ти ж розумієш, Ліна хороша, просто вона ще не адаптувалася після переїзду.
І взагалі, для кожної жінки природно відчувати себе господинею в домі. Невже тобі так не хочеться знову відчути материнське тепло і турботу?
– Тату, ти що, її захищаєш? – уточнила Настя. – Повірити не можу! Ти без дозволу почав чіпати мамині речі в моєму домі. Як узагалі до такого додуматися можна?
– Але донечко, вони все одно просто стоять і припадають пилом. Навіщо стільки страждати. Ліна права, треба жити далі.
– Твоя Галина може жити далі скільки завгодно. На вашій із нею історичній батьківщині. У цьому будинку її більше не буде. Я гадаю, ти захочеш поїхати разом із нею? Я даю вам усім два дні на збір речей.
– Ти нас виганяєш? – заволав її батько, – та я 7 років життя на тебе витратив, стільки хорошого зробив. А ти просто готова викинути на смітник наші стосунки?
– Тату, ти ж мої почуття туди викинув. І пам’ять про маму, мабуть, теж. А хорошого? Ти сім років живеш за мій рахунок на всьому готовому.
Їси куплені на мої гроші продукти, заправляєш бензин, користуєшся маминим авто. Тобі нормально? Ніде нічого не тисне? Чи ти й справді уявив себе власником усього цього?
Так поспішу розчарувати. Тепер навіть після моєї см..ерти тобі від цих благ нічого не світить. Скажи за це спасибі своїй дорогій новій сім’ї.Тури для сімейної відпустки
– Ти справді вирішила нас вигнати? – Всеволод усе ніяк не міг повірити в це, – але чому? Що за дрібні причіпки? Ліна хотіла як краще. Вона готова тебе прийняти, як дочку.
– Тату, мені 24 роки, давай залишимо ці рожеві соплі для дівчаток молодшого віку. Чому твоя дружина думає, що будинок твій? Ти їй так сказав?
– Я не говорив прямо, – зам’явся Всеволод, – вона сама так вирішила, що я бізнесмен. А я просто не переконував.
– Ну так от, тепер пожинай плоди своїх старань. Подивимося, чого коштуватиме ваша любов у твоїй комуналці.
Наступні два дні Настя насилу витримувала натиск родичів. Навіть Галина підійшла до неї з вибаченнями. А нові сестри різко полюбили господиню будинку.
Але Настя була непохитна. І під крики Галини про несправедливість долі, відправила родичів геть із дому.Найкращі подарунки для коханих
Дізнавшись, що їм доведеться переїхати в кімнату в комунальній квартирі, мачуха вирішила повернутися в рідне місто. Там вона подала на розлучення.
Батько після цього просив Настю прийняти його назад. Але та вважала за краще жити на самоті, без родичів під боком і сюрпризів.
Автор: Катерина Коваленко
