Її губи розтулилися, але слова ніби застрягли в горлі. Уся войовничість, із якою Людмила Іванівна ще мить тому трималася, розвіялася миттєво.
— Ти… ти зняла гроші з нашого спільного рахунку? — нарешті видушила вона.
— Лише свою частину, Людмило Іванівно, — спокійно відповіла Оксана. — Саме свою. Ту, яку заробила чесно.
Вона глянула на свекруху так холодно й твердо, що та мимоволі подалася назад.
— А ми як же?! — обурено вигукнула жінка.
Обличчя Олександра вкрилося червоними плямами. Він рвонув до дружини й спробував вихопити з її рук папери, та Оксана без поспіху сховала роздруківки назад у рюкзак і застібнула блискавку.
— А ви летіть, — сказала вона рівним голосом. — Саме так, як і збиралися.
У її інтонації не було ні крику, ні образи, ні навіть роздратування.
— Номер у вас чудовий, на двох. Море тепле. Суглоби прогрієте, солодощів наїстеся, відпочинете без зайвого шуму. Ніхто під ногами крутитися не буде, панамки нікому натягати не доведеться. Просто ідеальна відпустка для дорослого чоловіка та його мами.
— Оксано, негайно повернися! — зірвався Олександр.
Його голос рознісся над чергою. Люди біля стійок реєстрації вже не приховували цікавості й дивилися просто на них.
— У нас тур на трьох! За тебе заплачено!
— Оформите повернення через туроператора, — байдуже кинула вона. — Або житимете удвох у номері з розмахом.
Після цього Оксана повернулася до сина й лагідно торкнулася його плеча.
— Ходімо, Марку. Нам ще контроль проходити.
— Та ти що! — Олександр різко обернувся до матері. Лице його спотворила лють. — Це ти мені дружину зіпсувала, мамо!
Він безпорадно розкинув руки.
— Я ж казав, що вона влаштує скандал! Казав, що не треба було нишком усе міняти! Це ж твоя була ідея!
Людмила Іванівна аж скипіла від обурення.
— То я тепер винна?!
Вона ткнула пальцем у сина, не знижуючи голосу.
— Ти сам запевняв, що вона нічого не помітить аж до вильоту! Сам говорив: поставимо перед фактом — і нікуди вона не подінеться! Ганчірка ти, Олександре, а не чоловік! Дружина об тебе ноги витирає!
Оксана не стала слухати далі, хто саме з них був автором цього «блискучого» задуму. Вона просто взяла Марка за руку й рушила геть, не озираючись.
Позаду ще довго долинали приглушені відстанню крики свекрухи та сердиті виправдання Олександра. Вони сварилися просто біля стійки, не зважаючи на невдоволений гомін людей навколо.
За два тижні Оксана сиділа на пластиковому шезлонгу й спостерігала, як Марко з мокрого піску зводить величезний замок із вежами та рівчаками.
Море тихо перекочувало дрібну гальку. Сонце поволі опускалося до обрію, розливаючи по воді м’яке рожеве світло.
Телефон на столику коротко здригнувся. Прийшло нове повідомлення від Олександра. Уже п’яте за день.
«Оксано, ми прилетіли. Давай поговоримо. Мати весь відпочинок зіпсувала, мозок винесла. Повертайся додому, обговоримо, як нам жити далі».
Оксана провела пальцем по екрану й прибрала сповіщення, навіть не відкривши листування.
Вона взяла склянку холодного соку, заплющила очі й глибоко вдихнула солоне повітря. Піщаний замок у Марка виходив просто чудовий. А обговорювати їй із Олександром було вже абсолютно нічого.