— Дядько Остап випадково проговорився, — нарешті зітхнув Андрій. — Сказав, що їм телефонувала Наталія. Наговорила всякого про нас… Мовляв, ми гостей бачити не дуже хочемо, а кличемо просто для годиться.
— Он як, — повільно промовила Оксана, ніби зважуючи почуте.
— Що «он як»? — Андрій спробував усміхнутися. — То рибки мені все-таки наріжеш? Під футбол.
— Наріжу, любий, куди ж я подінуся, — лагідно відповіла вона. — Тільки знаєш… Мабуть, я й справді повелася з твоєю сестрою не надто чемно. Ніяково навіть. Запроси їх, будь ласка, до нас цього тижня. Посидимо, поговоримо, я перепрошу.
— Та без питань. Звісно, покличу, — зрадів чоловік. — І правильно. З ріднею треба триматися разом.
— Саме так, — м’яко сказала Оксана. — Дякую тобі.
Їй страшенно кортіло одразу ткнути Андрія носом у весь той безлад, потім набрати Наталію й висловити їй усе без прикрас. Але раптом Оксана зрозуміла: скандал тут нічого не дасть. Потрібно діяти інакше.
Без крику й зайвих пояснень вона прибрала квартиру, докупила дорогих закусок і напоїв. Найближчої суботи в Оксани був день народження, і вона вже замовила невеличке кафе просто в їхньому будинку. Гостей планувалося небагато, усе було продумано до дрібниць. Та через Наталині язики родичі Андрія почали відмовлятися від запрошення. А Оксані дуже хотілося налагодити стосунки з Архиповими: у місті їх поважали, і знайомство з такою родиною було важливим.
Наступного вечора, повернувшись із роботи, вона ще на порозі зрозуміла: вдома коїться щось неймовірне.
Коридором носився Артем — звісно ж, у вуличному взутті.
— Привіт, подруго! Ти ж кликала — от ми й прийшли! — вигулькнула з передпокою Наталія. На ній був улюблений Оксанин халат, а волосся вона замотала рушником. — У нас воду вимкнули, то ми вирішили у вас у джакузі поніжитися.
— З легким паром, — видавила Оксана, натягнувши усмішку й ледве стримуючи роздратування.
Увесь вечір їй довелося крутитися біля «гостей». Вона вибачилася за попередню різкість, запросила Наталію з родиною на свій день народження й попросила передати запрошення Архиповим та дядькові Остапу. Між іншим, ніби ненароком, Оксана згадувала про дорогі напої, вишукані делікатеси й гарну програму свята. Спати лягла рано. А вранці, як завжди, поїхала в офіс.
Зваривши каву й умостившись у кріслі, вона відкрила на телефоні спеціальний застосунок і задоволено всміхнулася. Половину справи вже було зроблено. Тепер залишалося лише дочекатися суботи.
Попри всі Наталині інтриги, на день народження прийшли майже всі родичі. У залі лунала приємна жива музика, страви були смачні, атмосфера — легка й невимушена. Ведучий працював професійно, жартував доречно, і гості щиро веселилися. Лише Наталія не могла всидіти спокійно: їй неодмінно хотілося конкурсів із пляшкою та олівцем, а ще вона кілька разів намагалася вихопити мікрофон.
Біля коктейльного бару до Оксани підійшов Назар Сергійович Архипов.
— Дякую за чудовий вечір, — сказав він. — У міській адміністрації завжди справ по горло, та й Наталія нас відмовляла. А потім з’ясувалося, що ви нас справді чекали… Тож я зовсім не шкодую, що відклав роботу й прийшов. Радий, що ми нарешті познайомилися ближче. І запрошую вас із чоловіком до нас у гості.
— Щиро дякую, Назаре Сергійовичу. Нам також дуже приємно. Прошу до столу, зараз подаватимуть гаряче.
Тим часом Наталія з Дмитром уже голосно сварилися з діджеєм, вимагаючи негайно влаштувати караоке «в цій забігайлівці». Гості й родичі раз у раз косилися на них, але ніхто не поспішав робити зауваження. Далі стало ще гірше: Наталія так напилася, що штовхнула офіціанта й перекинула столик із напоями. А вітати іменинницю вона вийшла майже в негліже, намагаючись зобразити щось схоже на східний танець живота.
— Я вас розважу, раз іменинниця пошкодувала грошей на артистів! — вигукнула вона, трусячи тілом так, що Оксану мало не знудило.
Решта гостей мовчки терпіли цей сором, певно, лише тому, що Наталія була ріднею. А Оксані така вистава була навіть на руку: тепер усі бачили її справжню поведінку без жодних пояснень.