За столом запала така тиша, що стало чути, як за вікном шелестить листя.
Першою оговталася Світлана. Вона різко випросталася, ніби щойно почула щось зовсім немислиме.
— Тобто ти пропонуєш брати з рідних гроші за те, що вони поживуть у вас?
— Ви самі сказали, що збираєтеся залишитися тут на кілька тижнів, — спокійно відповіла Олена.
— Але ж ми не чужі люди, щоб із нас рахунок виставляти.
— Саме тому ви мали б не перекладати всі витрати на нас, — без підвищення голосу сказала вона.
Галина Сергіївна повільно вирівняла спину й подивилася на невістку так, ніби та порушила якийсь давній родинний закон.
— У родичів завжди відпочивали безкоштовно.
— Одне діло — приїхати на кілька годин, коли тебе запросили, — відповіла Олена. — І зовсім інше — самостійно розподілити кімнати й оселитися в чужому домі на все літо.
— Ми б вам не заважали, — невдоволено кинула Світлана.
Олена перевела погляд на дітей, які саме носилися навколо недоробленої лавки. Один хлопчик уже встиг підхопити з землі пачку кріплень, яку Максим залишив біля ґанку.
— У будинку й на подвір’ї досі триває ремонт, — сказала вона. — Тут інструменти, дошки, фарба, дрібні деталі. Якщо діти будуть постійно поруч, нам доведеться весь час стежити, щоб ніхто не поранився. Це не дрібниця, це повністю змінює наші плани.
Світлана гукнула сина й забрала в нього упаковку.
— Ну то приберіть усе небезпечне.
— У нас немає окремого складу, куди можна скласти цілий ремонт, — відповіла Олена.
— Тоді навіщо ви взагалі купували будинок, якщо в ньому нікому немає місця? — роздратовано запитала Світлана.
Олена трохи нахилила голову й уважно подивилася на зовицю.
— Ми купували його для себе.
Галина Сергіївна міцніше стиснула ручку сумки.
— Максиме, ти чуєш, як твоя дружина розмовляє з твоєю сестрою?
Чоловік відірвав погляд від щоденника.
— Чую.
— І ти нічого не скажеш?
Він не відповів одразу. Олена теж мовчала. Вона не підштовхувала його й не намагалася говорити замість нього. Якщо Максим справді збирався погодитися на родинне заселення, то мав сказати це сам. І пояснити, чому рішення про їхній спільний дім ухвалюється без неї.
Галина Сергіївна скористалася паузою.
— Ніколи б не подумала, що купівля будинку так змінить Олену. Раніше вона була набагато гостиннішою.
— Раніше ви не пропонували нам спати в наметі, поки самі займатимете нашу спальню, — тихо, але чітко відповіла Олена.
Богдан Дмитрович ніяково кашлянув і глянув на дружину.
— З наметом ти, чесно кажучи, перегнула.
— Я лише запропонувала практичний варіант.
— Практичний для вас, — зауважила Олена.
Свекруха знову повернулася до сина.
— Ми стільки років говорили, що треба більше часу проводити разом. Тепер нарешті з’явилася нагода, а нам одразу підрахунки під ніс.
Максим провів долонею по підборіддю. Потім закрив щоденник і посунув його ближче до Олени.
— Мамо, Олена має рацію.
Світлана голосно видихнула.
— Авжеж. Вона вже все вирішила.
— Ні, — Максим подивився просто на сестру. — Це ви все вирішили. Без мене й без Олени. Навіть окремий чат створили, щоб поділити наш будинок.
— Ми хотіли зробити приємний сюрприз.
— Сюрприз — це коли дарують щось хороше. А не коли повідомляють господарям, що вони ночуватимуть у дворі.
Галина Сергіївна відвернулася до вікна.
— Отже, батькам тут місця немає.
— Місце є для гостей, яких запросили, — сказав Максим. — Але ніхто не буде жити тут тижнями лише тому, що комусь так захотілося.
Олена помітила, як змінився вираз його обличчя. Розгубленість зникла. Максим говорив рівно, без тієї звичної винуватої усмішки, з якою раніше намагався догодити всім одразу.
— Ми купили цей будинок, бо хотіли мати місце, де зможемо спокійно проводити час, — продовжив він. — Усе літо ми працюємо тут після основної роботи. Я не планував щовечора смажити шашлики для родичів і шукати, де самому переночувати.
Тарас підняв долоні, ніби відгороджуючись від звинувачення.
— Та ніхто ж не просив тебе щовечора стояти біля мангала.
— Мама вже розпорядилася купити більший мангал.
— Це була просто думка.
— Такі думки спершу обговорюють із господарями, а вже потім привозять дітей і вибирають кімнати.
Світлана почервоніла.
— Ми сьогодні приїхали лише подивитися.
— Тоді навіщо ти вирішувала, де стоятиме диван для ваших ночівель? — запитала Олена.
Зовиця розтулила рота, але так і не знайшла, що відповісти.
Галина Сергіївна спробувала перевести розмову в інший бік.
— Добре. Припустімо, постійно ми тут не живемо. Але на вихідні приїжджати будемо. Невже ви щоразу почнете нам рахунки виставляти?
Олена ледь усміхнулася.
— Приїжджати можна, коли ми вас запросимо. Дату домовляємося заздалегідь. Якщо в нас ремонт, інші справи або ми просто хочемо побути вдвох, візит переноситься.
— Тобто мені тепер треба записуватися на прийом до власного сина?
— Максим може бачитися з вами коли завгодно. Але приїзд у наш спільний дім він обговорює зі мною. Так само, як я обговорювала б із ним гостей зі свого боку.
— Будинок — це не готель і не родинна база відпочинку, — додав Максим. — Тут не заселяються за рішенням окремого чату.
Свекруха насупилася.
— Дуже зручно. Отримали будинок і відразу відгородилися від усіх.
Олена відкрила щоденник на сторінці, де були записані виконані роботи.
— Хто з вас допомагав нам збирати кухню?
У відповідь пролунала тиша.
— Хто приїжджав фарбувати фасад?
Тарас відвів очі.
— Хто розчищав ділянку, вивозив гілля, купував матеріали або хоча б запитав, чи нам потрібна допомога?
Галина Сергіївна невдоволено сіпнула плечем.
— Ви не просили.
— Саме так. Ми впоралися самі. Але й ви не пропонували допомоги. Зате щойно побачили фотографії, одразу вирішили, кому яка кімната дістанеться.
— Не треба рахувати кожну дрібницю, — сказала Світлана.
— Я рахую не дрібниці, а свої гроші й свій час.
Олена розвернула щоденник так, щоб родичі могли бачити сторінку. Там були позначені дати доставки матеріалів, найближчі платежі та список робіт, які треба завершити до осені.
— Ми не отримали готовий будинок для відпочинку, — сказала вона. — Ми взяли іпотеку й купили місце, яке ще доводимо до ладу. Тут немає обслуги. Ніхто не готуватиме на велику компанію, не прибиратиме після неї й не відкладатиме ремонт, щоб інші могли відпочивати.
Тарас підвівся зі стільця.
— Здається, ми все зрозуміли.
Він покликав дітей до себе.