Мама безсило опустилася на стілець, ніби ноги раптом перестали її тримати.
— І як ти живеш? — її голос здригнувся. — За що одягаєш Марка?
— За мою зарплату, — різко втрутився Олександр. — Я ж не якийсь ледар. П’ятдесяти тисяч на все вистачає. Не треба роздувати трагедію на порожньому місці!
П’ятдесят тисяч гривень…
На родину з трьох людей у 2025 році.
Перед очима одразу сплив минулий тиждень: я стою біля каси й перераховую дріб’язок у гаманці, думаючи, чи вистачить купити Маркові йогурт. Згадалося, як я відмовлялася від зустрічей із подругами, бо не могла дозволити собі навіть чашку кави в кав’ярні.
— А твоя люба сестричка чим займається? — батьків голос став тихішим, і це було найгіршим знаком.
— Вона тимчасово не працює, — буркнув Олександр. — Після пологів ще не влаштувалася.
— Після пологів? — перепитала мама. — А дитині скільки?
— П’ять, — кинув він крізь зуби, вже явно розуміючи, що сам загнав себе в пастку.
Тато якусь мить стояв нерухомо. Потім повільно, дуже повільно почав закачувати рукави сорочки.
— Тобто, — промовив він майже спокійно, хоча я бачила, як у нього тремтять пальці, — дитині вже п’ять років. П’ять років твоя сестра перебуває “після пологів”. І весь цей час — за рахунок моєї доньки. А моя донька ходить у запраному халаті й рахує копійки на йогурт для мого онука. Я правильно зрозумів?
— Тату, не треба… — я спробувала стати між ними, але мама обережно взяла мене за руку й відтягнула назад.
— Треба, Маріє. Ще й як треба, — уперше за цей ранок мама всміхнулася, та від тієї усмішки стало моторошно. — Олександре, любий, а тобі не спадало на думку, що Марія теж могла б “тимчасово не працювати”? Що їй також іноді хочеться купити собі щось приємне?
— Та вона й так себе балує, — огризнувся Олександр. — Усякі креми купує.
— Які креми? — я аж заніміла від його нахабства. — Я вже пів року мажу обличчя дитячим кремом за сто гривень!
— Ну… не знаю, — він зам’явся. — Щось же ти береш на свої гроші.
— На які свої гроші, Олександре? — тато зробив крок ближче. — Ти щойно сам сказав, що забираєш у дружини всю зарплату. Звідки в неї мають узятися гроші на себе?
Я побачила, як до Олександра нарешті дійшло, наскільки він заплутався у власній брехні. Обличчя в нього налилося темним рум’янцем.
— Гаразд, досить! Це наша сімейна справа! — він спробував перейти в наступ. — Вас не стосується, куди ми витрачаємо гроші. Ми самі розберемося. Без сторонньої допомоги!
— Ще й як стосується! — відрізала мама. — Коли моя донька має вигляд загнаної наймички, а якась чужа жінка проживає її зароблене, це вже і наша справа теж, дорогий зятю.
Із дитячої долинув плач. Марко прокинувся.
Я машинально підвелася, але мама зупинила мене одним рухом.
— Нехай Олександр подбає про свого сина. Чи він уміє тільки гроші відбирати?
Олександр невдоволено попрямував до дитячої. За кілька секунд я почула, як він незграбно намагається заспокоїти нашого малого. З його інтонації було зрозуміло: він гадки не має, що робити з дитиною, яка плаче. Зазвичай цим завжди займалася я.
— Маріє, — тато сів поруч зі мною на диван, — як давно це триває?
— Десь два роки, — я опустила очі й не наважувалася зустрітися з ним поглядом. — Спершу він казав, що це ненадовго. Мовляв, у Софії проблеми з кредитом, банк погрожує забрати квартиру. Я погодилася допомагати три місяці.
— А потім?
— Потім щоразу з’являлася нова причина, чому треба віддати мою зарплату. То їй машину потрібно було купити, то ремонт зробити, то ще щось термінове виникало. А я… я думала, що не маю права заперечувати. Олександр — мій чоловік. Батько Марка. І заробляє менше за мене.
Мама глухо пирхнула.
— Тобто, якщо він отримує менше, то має право витискати з дружини останню копійку? Оце в тебе така логіка, доню?
— Мамо, будь ласка, не кричи.
— Я ще не кричу. Поки що, — мама дістала телефон. — Дай мені номер тієї прекрасної родички.
— Навіщо?
— Хочу подякувати їй за те, що так чудово живе на гроші моєї доньки.
Я ніколи не бачила маму такою. Зазвичай вона була м’якою, делікатною, будь-який конфлікт намагалася згладити розмовою. Але тепер у ній прокинулося щось давнє, сильне, материнське — наче хижачка, готова стати між небезпекою і своєю дитиною.
