— Ти справді так вирішила?
— Так.
Андрій різко відсунув стілець, ніби йому раптом стало тісно на кухні.
— І що мені тепер робити? Куди йти?
— Відкриваєш оголошення й підбираєш собі варіант.
— Оксано, я тут сім років живу. Робота поруч, усе звичне, весь побут налагоджений.
— От і шукай десь неподалік, якщо тобі так зручно.
— Ти хоч розумієш, наскільки це складно?
— Чудово розумію. Саме це ти останні кілька днів пропонував зробити мені.
Він нервово пройшовся кухнею, зупинився біля вікна, потім знову повернувся до столу.
— А мама? Вона вже збиралася звільняти свою квартиру.
— Наталії Вікторівні є де жити.
— Я пообіцяв їй кімнату.
— Ти пообіцяв їй не свою кімнату. Тож тепер сам і пояснюй, як так вийшло.
Після цих слів усе ніби стало на свої місця. Раніше Андрій поводився так, наче між мною та його матір’ю сталося якесь прикре непорозуміння, яке чомусь мала розрулювати саме я.
Тепер же відповідальність повернулася туди, де й повинна була бути від самого початку — до людини, яка все це вигадала без мого дозволу.
За кілька хвилин він набрав Наталію Вікторівну.
— Мамо, меблі поки не розбирай. І зі своєю квартирою теж нічого не вирішуй.
Її відповіді я не чула, зате наступні слова Андрій вимовив уже значно голосніше:
— Бо Оксана залишається тут.
Майже одразу задзвонив мій телефон.
— Оксано, як це ти залишаєшся? — голос Наталії Вікторівни був напружений. — Андрій мені кімнату обіцяв.
— От із Андрієм це й обговоріть.
— Я вже людям сказала, що збираюся здавати свою квартиру.
— Тоді доведеться переглянути плани.
— Ти усвідомлюєш, у яке становище нас ставиш?
— Усвідомлюю. Кілька днів тому ви поставили мене в точно таке саме становище. Тільки ще й стіну встигли переміряти.
Свекруха обурено заявила, що дорослі люди мають вирішувати подібні питання по-родинному.
— Згодна, — спокійно відповіла я. — Саме тому починати треба було з розмови з власницею квартири.
Після цього вона швидко завершила дзвінок.
Андрій зайшов до кімнати роздратований.
— Обов’язково було так із мамою говорити? Вона ж мені повірила.
— Саме тому тобі тепер і доведеться все їй пояснювати.
Він уже відкрив рота, щоб заперечити, але передумав і промовчав.
Наступного вечора Андрій уперше сам відкрив оголошення про оренду житла. Спершу він виставив фільтр лише на наш район.
Перший варіант відпав через те, що до зупинки було далеко. У другому його не влаштувала кухня. Третя квартира виявилася значно далі від роботи, ніж йому хотілося.
За якийсь час він повернув до мене телефон.
— Подивися. Звідси мені зранку буде незручно добиратися.
Я лише ковзнула поглядом по екрану.
— Головне — не зациклюватися на одному районі.
Андрій одразу впізнав власні слова.
Він мовчки прибрав телефон і більше нічого не сказав.
У наступні дні він з’їздив на кілька переглядів. Потроху межі пошуку розширювалися, а перелік обов’язкових вимог ставав дедалі коротшим.
Повернувшись після чергового перегляду, Андрій похмуро скинув куртку.
— Нормальне житло знайти зовсім не просто. У кожному місці знаходиться якийсь недолік.