Чоловік разом із коханкою-юристкою надумали переоформити дачу на сторонню людину, поки я нічого не знаю. Свекруха їм у цьому підіграє. А мене, здається, хочуть виставити за двері без жодної гривні.
Обличчя Дмитра Сергійовича одразу стало суворішим. Він поклав секатор на лавку, витер долоні об робочий фартух і підійшов ближче до паркану.
— Ситуація непроста, — промовив він. — Розповідайте від початку й нічого не пропускайте.
Марія переповіла все, що почула в домі, згадала і Світлану, і Ганну. Сусід слухав мовчки, дедалі більше хмурячись. Потім трохи помовчав і заговорив повільно, зважуючи кожне слово:
— У таких справах найсильніше — це докази. Вам треба зафіксувати їхні розмови. Але зробити це так, щоб потім запис можна було використати. Якщо ви самі берете участь у розмові, маєте право записувати її без попередження. Якщо випадково чуєте розмову у власному домі — теж інша річ, тільки дійте обережно. Нічого не зламуйте, нікуди потай не проникайте, чужих телефонів не чіпайте. Ви перебуваєте у своєму помешканні, це ваш законний простір. На вашому місці я б підштовхнув їх до відвертості. Прикиньтеся розгубленою, безпорадною. Вони розслабляться й самі почнуть говорити зайве у вашій присутності. А ви ввімкніть диктофон на телефоні. І відразу перешліть файл собі на пошту, краще збережіть у кількох місцях.
— Це не буде порушенням закону? — тихо уточнила Марія.
— У вашому становищі — ні, — твердо відповів Дмитро Сергійович. — Суд може врахувати аудіозапис, якщо його не добуто шляхом злому чи порушення таємниці листування. Ви просто запишете те, що чуєте власними вухами у власному домі. Тут немає злочину. Дійте. А якщо знадоблюся — я поряд. Можливо, ще й свідком стану.
Марія щиро подякувала й повернулася на свою ділянку. Усередині замість паніки оселилася тверда, холодна рішучість. Тепер вона розуміла, що має робити.
До самого вечора вона старанно грала гостинну господиню: на веранді допомагала свекрусі перебирати крупу, у садку висмикувала бур’яни, розставляла тарілки й чашки. Антон тим часом розлігся в гамаку й ліниво цідив пиво. Тетяна Михайлівна, помічаючи покірність невістки, дедалі більше розслаблялася й ставала балакучою.
Перед заходом сонця Марія побачила, як свекруха взяла телефон і відійшла у дальній кут веранди. Говорила вона стишено, та Марія, удаючи, ніби прибирає у шафці, трохи прочинила вікно й увімкнула запис на мобільному. До мікрофона чітко долетіли слова:
— Світлано, це я. Так, ми вже на дачі. Документи готові? Чудово. Дату поставте заднім числом, ніби дарчу оформили ще місяць тому. Антон каже, Марія зовсім стала безхарактерна. Післязавтра за сімейною вечерею ми їй усе і скажемо. Мовляв, раз вона тут не господиня, дача переходить до Ганни, доньки моєї подруги. І на розлучення одразу подамо. Оцінку не завищуйте, нехай сума буде мізерна, щоб їй узагалі нічого не перепало. Так, добре, цілую.
За хвилину на веранду вийшов Антон.
— Ну що, мамо, домовилася?
— Так, сину. Світлана все владнає, вона молодець. Завтра поставимо крапку в цій історії.
— Нарешті. Вона мені вже так остогидла, що сил немає. Нехай забирається.
Марія вимкнула запис. Пальці тремтіли — і від люті, і від дивного відчуття перемоги. Вона негайно відправила файл на свою захищену електронну пошту, а копію переслала Оксані з проханням берегти її як найдорожчий доказ.
Наступний день здавався нескінченним. Марія й далі вдавала покірну дурепу, хоча кожна усмішка давалася їй через силу. Лише надвечір Тетяна Михайлівна наказала накривати вечерю в альтанці. Вона власноруч розставила свічки, принесла пляшку домашнього вина й навіть переодяглася у святкову сукню. Антон був надто жвавий: сипав жартами, підливав дружині вина, удавав турботливість. Марія ж відчувала фальш у кожному їхньому погляді.
Коли тарілки спорожніли, свекруха театрально зітхнула й поклала долоню на руку невістки.
— Марійко, дитино, — почала вона солодким голосом. — Ми тут з Антоном порадилися й дійшли висновку, що час дещо змінити. У вас сімейне життя не складається, ти й сама це бачиш. Готуєш посередньо, затишку створити не вмієш, Антон постійно ходить напружений. А дача — це родинне гніздо, за ним мають доглядати дбайливі хазяйські руки. У мене є знайома, Ганна, дуже хороша дівчина, потрапила у скрутне становище й залишилася без житла. Тож ми вирішили по-людськи — переписати дачу на неї.