Остання фраза була сказана вже не родичам, а жінці за хвірткою — тій самій відпочивальниці, яка досі тримала телефон у тремтячій руці.
Мати Світлани простягнула долоню до мобільного, і Тарас, не промовивши ні слова, віддав їй слухавку.
— Світлано, ти хоч розумієш, що зараз виставляєш нас на посміховисько перед чужими людьми? — у її голосі бриніла образа. — Якщо тобі вже нас не шкода, то бодай про хлопців подумала б.
— Мамо, ці люди приїхали саме в той день, на який домовлялися, і повністю оплатили проживання, — спокійно відповіла Світлана. — А ви з’явилися без запрошення, без узгодження і без жодного попередження. Тож не варто влаштовувати з’ясування стосунків біля хвіртки будинку, який на час відпочинку належить зовсім іншим людям.
Мати стиснула губи, ніби хотіла ще щось сказати, але стрималася. Різко відвернувшись, вона попрямувала назад до машини.
Платити за чиюсь самовпевненість Світлана не мала жодного наміру.
А знайти вільне житло посеред літнього сезону виявилося завданням не з легких.
Тарас почав телефонувати в гостьові садиби, мініготелі та приватні пансіонати поблизу. Номери або були зайняті, або коштували значно дорожче, ніж він розраховував. Лише під вечір, після кількох годин безперервних дзвінків, йому вдалося відшукати два вільні номери. За добу просили дев’ятнадцять тисяч гривень. Харчування в цю суму не входило, а до пляжу ще й доводилося їхати автомобілем.
Уже наступного дня мати заявила, що такого «відпочинку» з неї досить. Вона купила квиток додому й поїхала, не приховуючи невдоволення.
Тарас, Оксана та діти ще якийсь час намагалися знайти щось прийнятніше. Зрештою їм трапився дешевший готель, але розташований він був приблизно за сорок кілометрів від селища.
Навіть там родина протрималася лише тиждень.
Після цього Тарас із дружиною та синами спакували речі й теж вирушили додому.
За кілька днів Світлана отримала повідомлення від Оксани.
До нього було прикріплено фото квитанції за два зняті номери.
Оксана написала:
«Нам довелося витратити ці гроші тільки через тебе. Поверни хоча б половину».
Світлана зберегла і знімок, і саме повідомлення.
Відповідати вона не стала.
Ті люди, які заздалегідь забронювали її будинок, спокійно прожили там усі належні три тижні.
Перед від’їздом жінка сама зателефонувала Світлані, щиро подякувала за відпочинок і зізналася, що ситуація біля воріт спершу її дуже налякала.
У перші хвилини вона справді подумала, що її ошукали: мовляв, один і той самий будинок могли здати одразу двом різним сім’ям.
Лише після розмови зі Світланою стало зрозуміло, що жодного подвійного бронювання не було. Просто родичі господарки вирішили, що можуть заселитися без її дозволу й поставити всіх перед фактом.
До кінця серпня Тарас із сестрою майже не спілкувався.
І тільки ближче до завершення місяця Світлана отримала від нього перше після тієї історії повідомлення:
«Може, ми тоді хоча б у вересні на вихідні приїдемо? Будинок на той час уже буде вільний?»
Світлана прочитала текст, відкрила своє оголошення про оренду і замість довгих пояснень просто надіслала братові посилання.
У вересні проживання коштувало чотири тисячі вісімсот гривень за добу.
Саме на ті вихідні, які цікавили Тараса, у календарі ще залишалися дві вільні ночі.
Брат повідомлення переглянув.
Але бронювання чомусь так і не оформив.