я й розмовляю з тобою, а не мовчки викликаю майстра й міняю замки, — різко відповіла Оксана. — Андрію, твоя «дівчинка» поводилася нахабно, егоїстично й абсолютно невиховано. Я терпіла це два тижні. Я намагалася з нею говорити. Пояснювала, що в чужій оселі треба прибирати після себе, не гриміти вночі й не лізти до чужих речей. Знаєш, що вона мені сказала?
Андрій мовчав. Лише щелепи в нього напружилися так, ніби він зціпив зуби до болю.
— Вона заявила: «Це дім мого брата, і я робитиму тут усе, що захочу. Не подобається — це твої проблеми». Саме так, Андрію. Майже слово в слово. А коли я попросила її знайти собі інше місце, вона відповіла, що нікуди звідси не піде. Тому так, я винесла її речі на сходовий майданчик. І, між іншим, склала їх акуратно, нічого не розкидала.
— Ти мала бути терплячішою! — вибухнув Андрій, уже й сам відчуваючи, що говорить дурниці, але зупинитися не міг. — Ти ж господиня! Це ти повинна була знайти з нею спільну мову!
— Я повинна? — у голосі Оксани прозвучало щире здивування. — Андрію, ти це серйозно зараз кажеш? Мій обов’язок — виховувати твою дорослу сестру?
— Вона не доросла! Їй дев’ятнадцять!
— Мені було вісімнадцять, коли я сама винаймала кімнату в гуртожитку й вечорами працювала, щоб мати чим за неї платити, — крижаним тоном промовила Оксана. — І якось знаходила в собі сили прибирати після себе та не хамити людям, які дали мені дах над головою. Тож не треба прикриватися її віком.
— Це зовсім інше! — Андрій розумів, що суперечка вислизає з його рук, і від цього злився ще дужче. — Мар’яна інакше вихована, вона звикла…
— До чого саме звикла? — перебила його Оксана. — Що за нею завжди хтось прибирає? Що їй усе дозволено? Що старший брат усе владнає? Андрію, їй дев’ятнадцять років. У такому віці люди вже створюють сім’ї, народжують дітей, служать у війську. А ти досі називаєш її дитиною?
— Слухай, годі вже читати мені лекції! — зірвався він. — Ти хоч розумієш, що накоїла?! Вона стоїть у під’їзді! У неї післязавтра іспит! Їй нема куди йти!
— У неї є мати, яка живе за дві години дороги звідси, — спокійно відповіла Оксана. — Є гуртожиток, якщо її зарахують. І є гроші на готель — ті самі, які ти регулярно їй переказуєш.
— Звідки ти знаєш про перекази? — вирвалося в Андрія.
— Бо це наш спільний рахунок, генію, — втомлено сказала вона. — І я бачу всі операції. П’ять тисяч — на кишенькові витрати. Десять — на одяг. Ще сім — невідомо на що. За два тижні, Андрію. Двадцять дві тисячі.
— Вона моя сестра!
— А для мене вона стала суцільним головним болем! — уперше Оксана підвищила голос. — І рівно годину тому цей біль нарешті закінчився, коли я виставила її за двері!
— Ти… ти ненормальна! — виплюнув Андрій, остаточно втрачаючи самовладання. — Безсердечна егоїстка, якій начхати на мою родину!
— Стоп. — Голос Оксани знову став тихим. — Андрію, ти щойно назвав мене ненормальною й егоїсткою?
У її інтонації було щось таке, що змусило його замовкнути.
— Я… просто емоційно зреагував…
— Ні, зачекай. Давай уже договоримо до кінця, — продовжила вона лячно рівно. — Я егоїстка, бо не хочу жити в бардаку у власній квартирі? Бо не хочу, щоб стороння людина рилася в моїй шафі? Бо мені набридло прибирати за дорослою жінкою, яка навіть привітатися нормально не здатна?
— Мар’яна не стороння!
— Для мене — стороння, Андрію. Саме стороння. До цього я бачила її тричі за все життя: на нашому весіллі, на Новий рік і на дні народження твоєї матері. І щоразу вона поводилася так, ніби я її прислуга. Тож так, для мене вона чужа людина, яка скористалася моєю гостинністю й перейшла всі межі.
— Добре! Прекрасно! — Андрій уже не контролював себе. — Отже, моя сім’я для тебе чужі люди! Може, і мені тоді з’їхати? Щоб не оскверняти твоє королівство своєю присутністю?!
Пауза затягнулася настільки, що Андрій навіть глянув на екран, перевіряючи, чи не обірвався дзвінок.
— Знаєш що, Андрію, — нарешті промовила Оксана, і голос її звучав дивно: утомлено, але непохитно. — Твоя сестра може повернутися. Сьогодні ввечері. Вона забере решту своїх речей, вибачиться переді мною за свою нахабність і поїде звідси. Якщо тебе такий варіант не влаштовує — іди разом із нею. Цю квартиру я купила ще до шлюбу, вона повністю належить мені. Можеш забрати свої речі й жити, де тобі заманеться.