Ти його батько — от і виховуй. Хочеш — готуй йому сам, хочеш — наймай прибиральницю. Я більше в цьому не беру участі. І так, якщо тобі не до вподоби такі правила, можеш спокійно йти й обслуговувати свого сина в іншому місці. Двері відчинені.
Наступний ранок почався не з аромату кави, а з напруженої, майже дзвінкої тиші. Оксана прокинулася від будильника, як завжди. Мовчки пішла до ванної, потім — на кухню. Вона навіть не глянула в бік кімнати Максима, звідки вже долинали постріли з комп’ютерної гри, і не стала чекати, доки прокинеться Дмитро. Дістала з холодильника два яйця, шматок сиру й помідор. Увімкнула плиту, взяла свою маленьку сковорідку й приготувала омлет. Лише для себе. Потім зварила в джезві одну чашку кави. Так само — тільки для себе. Сіла за стіл, спокійно поснідала, дивлячись у вікно. Після цього вимила свою тарілку, чашку й сковорідку, витерла насухо та поставила на місце.
Саме тоді до кухні зайшов Дмитро — заспаний, позіхаючи й чухаючи потилицю. Він кинув на дружину швидкий погляд, ніби сподівався побачити на її обличчі сліди безсонної ночі, вагання чи навіть каяття. Але Оксана виглядала цілком спокійною, майже відстороненою. Дмитро підійшов до порожньої кавоварки, кілька разів натиснув кнопку й запитально подивився на неї.
— Кави немає?
— Я зварила собі в джезві, — рівним голосом відповіла вона, складаючи чистий кухонний рушник. — Кавоваркою можеш користуватися.
Дмитро насупився. Для нього це було лише продовження вчорашньої дурної сварки, яка, на його думку, за ніч мала б сама собою зійти нанівець. Не сказавши ні слова, він дістав розчинну каву, залив її окропом із чайника й сів навпроти.
— І довго ще триватиме цей концерт?
— Це не концерт. Це моє нове життя, — відповіла Оксана, навіть не підводячи очей від своїх рук. — Учора ти все почув.
Кухонні двері різко розчинилися, і на порозі з’явився Максим. На шиї в нього висіли навушники, з яких гупала музика; футболка була зім’ята, шорти — пом’яті. Він підійшов до холодильника, рвучко відчинив його й кілька секунд тупо розглядав полиці.
— Тату, а що, жерти нічого? — голосно кинув він, демонстративно вдаючи, що Оксани в кухні немає. — Я ж до школи запізнюся.
Дмитро безпорадно глянув на дружину. Оксана лише ледь підняла брови й далі спокійно роздивлялася свій манікюр. Мовчанка затягувалася, стаючи дедалі важчою.
— Зроби собі бутерброд, — нарешті видавив із себе Дмитро. — Ковбаса є, сир є. Ти вже не маленький.
Максим із гуркотом грюкнув дверцятами холодильника.
— Я бутерброди не їм. Мені каша потрібна або яйця. Як завжди.
Він зухвало втупився в Оксану. Це була відверта провокація — перевірка, чи справді вона дотримає вчорашнього слова. Оксана відповіла йому таким самим прямим поглядом, не кліпнувши, а потім повільно підвелася з-за столу.
— Мені час на роботу, — сказала вона, звертаючись винятково до Дмитра. — Гарного вам дня.
Вона вийшла, залишивши їх удвох посеред кухні — серед немитого посуду й проблеми, яку ніхто не збирався вирішувати.
Увечері, повернувшись додому, Оксана зрозуміла: усе стало тільки гірше. У мийці брудні тарілки вже височіли цілою горою. Там була ранкова чашка Дмитра, тарілка Максима після бутерброда, який він, зрештою, таки зробив собі сам, розмазавши масло по стільниці й засипавши все крихтами. Збоку валялася упаковка від пельменів — очевидно, саме цим вони пообідали або повечеряли.
Оксана мовчки обійшла цей острів хаосу. Приготувала собі легкий салат, поїла, прибрала після себе й пішла до спальні з книжкою. Вона чула, як Максим повернувся з тренування, як знову грюкав холодильником, як питав у батька, що буде на вечерю. Чула й роздратовану відповідь Дмитра: замовлять піцу.
За годину квартиру заповнив запах пепероні. Вони їли у вітальні перед телевізором, ніби двоє самотніх сусідів по квартирі. Порожні коробки з-під піци так і залишилися на журнальному столику. Прибирати їх ніхто не збирався.
Війна перейшла в затяжну, позиційну фазу. Оксана створила довкола себе маленький острівець чистоти й порядку, тоді як решта квартири повільно, але невідворотно перетворювалася на продовження Максимової кімнати. І з кожною годиною ставало дедалі очевидніше: Дмитро не мав наміру нічого владнати. Він просто чекав, коли першою не витримає Оксана.
Терпіння Дмитра вистачило рівно на три дні; до справжнього перелому залишалося зовсім мало.