Переломним днем стала субота. Дмитро прокинувся від порожнечі в шлунку й майже фізичного бажання випити нормальної кави — гарячої, свіжозвареної, а не ковтати щось випадкове. Та щойно він зайшов на кухню, настрій остаточно зіпсувався. У повітрі висів учорашній запах піци, змішаний із кислуватим духом брудного посуду, що горою здіймався в мийці. Останню чисту чашку він використав ще напередодні ввечері. На стільниці засохли липкі плями від коли. У смітнику, який ніхто так і не виніс, стирчали огризки, обгортки й порожні пакування. Це вже не було звичайним безладом. Квартира повільно, але впевнено переходила під владу побутового хаосу.
Він зазирнув у кошик для білизни. Купа несвіжих речей — переважно його та Максимових — майже доросла до країв. Улюблена сіра футболка, в якій Дмитро звик ходити вдома, напевно, лежала десь на самому дні цього завалу. Він роздратовано грюкнув дверима ванної й попрямував до спальні.
Оксана сиділа в кріслі біля вікна з планшетом у руках. На ній був охайний домашній костюм, а довкола панував її маленький упорядкований світ. Ліжко з її боку було бездоганно застелене, на тумбочці не виднілося жодної порошинки. Навіть повітря тут здавалося свіжішим і легшим. Коли Дмитро увійшов, вона не підвела голови, але він чудово розумів: його присутність вона помітила.
— Оксано, нам треба поговорити, — почав він тоном людини, яка нібито втомилася від дитячих витівок і тепер готова проявити великодушність.
Вона повільно відклала планшет убік і подивилася на нього. У її погляді не було ні злості, ні образи. Лише прохолодне, рівне очікування.
— Я слухаю.
— Так тривати не може, — Дмитро махнув рукою кудись у бік дверей, маючи на увазі всю квартиру одразу. — Ти перетворила наш дім на свинарник. Оголосила якийсь страйк, і через це страждають усі. Насамперед я.
Він чекав, що вона почне виправдовуватися або заперечувати. Та Оксана мовчала, і це дратувало його значно сильніше, ніж будь-який крик.
— Ти розумієш? Я після роботи повертаюся в брудну квартиру, де немає нормальної їжі. Мій син харчується абияк. І все це через твою гордість! Через одне слово, яке він кинув, не подумавши! Ти поводишся, як уперта дитина.
— Я поводжуся як людина, яка більше не є безплатною прислугою, — відповіла вона тим самим спокійним голосом. — Квартира стала свинарником не через мене. А тому, що двоє дорослих чоловіків не здатні донести тарілку до мийки й натиснути кнопку на пральній машині. Це не мій страйк, Дмитре. Це ваше справжнє життя без мене.
Його обличчя перекосилося. Такого опору він не очікував. У його уяві все мало скластися інакше: вона визнає, що перегнула палицю, покається, а він, проявивши щедрість, пробачить і накаже їй іти готувати сніданок.
— Тобто ти не збираєшся припиняти? І далі випробовуватимеш моє терпіння?
— Я не твоє терпіння випробовую. Я просто живу своїм життям. Готую собі. Прибираю після себе. Раджу вам робити те саме. Або ти нарешті можеш виконати батьківський обов’язок і пояснити своєму синові, що в цьому домі діють правила поваги.
Це стало останньою краплею. Дмитро вибухнув.
— Поваги? Ти вимагаєш поваги від шістнадцятирічного хлопця, а сама поводишся як егоїстка! Він мій син! Моя кров! Я не збираюся тиснути на нього через твої примхи! Він живе у власному домі! Може, це тобі варто проявити хоч трохи мудрості й гнучкості, а не ставати в позу? Я думав, ти нас любиш, що ми сім’я! А ти тільки ділиш територію й воюєш із підлітком!
Він стояв посеред кімнати, важко дихаючи. У ту мить перед нею був не люблячий чоловік і не справедливий батько. Він був союзником свого сина проти неї. Свій вибір Дмитро зробив — і вимовив його настільки чітко, що не залишилося жодного сумніву.
— Зрозуміло, — тихо сказала Оксана й знову взяла до рук планшет. — Розмову закінчено.
Її незворушність лякала більше, ніж будь-який скандал. Дмитро збагнув, що цю сутичку програв. Він не добився бажаного, а лише ще міцніше переконав її у власній правоті. Різко розвернувшись, він вилетів зі спальні й з усієї сили грюкнув дверима. Уперше за ці дні. Холодна війна саме перетворилася на гарячу.
Після ранкової сварки квартира занурилася в густу, крихку тишу — таку, яка буває в домі, де хтось помер. Дмитро не пішов просити вибачення. Спокій Оксани він сприйняв як особисту образу.