Голова розривалася від здогадів, що накочувалися один за одним.
«Йому для чогось потрібні гроші…
Увесь цей час він жив у мене, переконував, що в нього порожні кишені, а сам, виходить, відкладав. І жив фактично за мій рахунок…
І хто ж тоді для нього головна жінка в житті?»
Від образи й люті Оксана не витримала й заплакала. Її трусило так, ніби всередині натягнули тонку струну, яка ось-ось мала луснути. Від опівночі й аж до четвертої ранку вона металася між страхом, гнівом і приниженням. Лише під ранок провалилася в важкий сон, а прокинулася вже ближче до обіду.
«Що я з ним розлучуся — це навіть не обговорюється. Але спершу треба з’ясувати, що цей негідник від мене приховує. Дмитро казав, що завтра внесе гроші. Отже, завтра я й дізнаюся, куди саме», — вирішила вона й попрямувала у ванну.
Увесь день Оксана прибирала, розкладала речі, займалася звичними домашніми справами, намагаючись зовні триматися спокійно. Увечері, коли Дмитро повернувся від батьків, вона не подала й виду, що щось знає. Рішення піти від нього вже дозріло остаточно, однак поводилася вона так, ніби нічого особливого не сталося.
У понеділок Оксана скасувала всі свої плани. Дочекавшись, доки Дмитро вирушить на роботу, вона швидко зібралася й непомітно поїхала за ним. Напередодні жінка купила маленький брелок із функцією відстеження місця перебування й заховала його в чоловікову сумку.
Викликавши таксі, Оксана наказала водієві триматися на відстані. Спершу Дмитро заїхав до банку, а звідти попрямував до офісного центру. Оксана залишилася в машині, уважно стежачи за входом. Та справжній подив охопив її за кілька хвилин, коли до тієї самої будівлі зайшла ще й свекруха.
«Отже, його мати теж у цій історії. Прикриває його походеньки. Прекрасна сімейка, нічого сказати… Ну зачекайте, я ще подивлюся, що ви там замислили. І що вони можуть робити в цьому офісі?» — Оксана, насупившись, не зводила очей із будівлі.
Коли Дмитро з Оленою Ігорівною вийшли надвір і поїхали, вона витримала кілька хвилин, а тоді рушила до входу.
— Друкарня, танцювальна студія… — тихо читала Оксана таблички з назвами компаній.
— Продаж вікон — навряд чи. Організація весіль — теж ні. Бюро перекладів — не те… — вона перебирала варіанти вголос і відразу відкидала зайві.
— Модельна агенція — ні. Фотостудія — також не підходить…
— Пані, вам щось підказати? — до неї підійшов охоронець.
— Тут щойно були мій чоловік і його мама. Вони забули один документ. Я приїхала забрати, — миттєво збрехала Оксана, навіть сама здивувавшись, як швидко знайшла пояснення.
— Вони були в забудовника. Вам потрібен відділ продажу нерухомості. Дайте, будь ласка, посвідчення, я зараз оформлю перепустку, — чемно відповів охоронець.
Прізвище в Оксани було таке саме, як у Дмитра, тож чоловік не запідозрив нічого дивного. Він спокійно пропустив її всередину й пояснив, куди йти.
— Добрий день. Тут були мій чоловік із його матір’ю. Він попросив мене забрати копії документів. Роздрукуйте, будь ласка, — сказала Оксана, зайшовши до потрібного кабінету й назвавшись.
— Так, звичайно, зараз, — привітна дівчина швидко знайшла потрібні файли, роздрукувала папери й акуратно поклала їх у теку.
Уже чекаючи на таксі, Оксана тремтячими пальцями перегортала сторінки.
Трикімнатна квартира в новому житловому комплексі в Києві. Вісімдесят квадратних метрів. Внесено аванс. Будинок мають здати за пів року. Власницею вказана Олена Ігорівна.
«Ось куди вони складали гроші, поки я їм допомагала… На Дмитра, значить, коштів немає, зате на матусю знайшлося більш ніж достатньо!» — Оксана з такою силою стиснула теку, що та ледь не зігнулася навпіл.
Коли під’їхала машина, вона назвала водієві адресу за містом, де жив брат Дмитра.
«Майже впевнена, ніякого ремонту там і близько немає… Їм просто треба було швидко зібрати велику суму для внеску за квартиру», — думала вона, сидячи на задньому сидінні й розглядаючи глянцеві зображення житлового комплексу.
«Виходить, вони внесли чотири мільйони гривень. Бідні, нещасні родичі… Я давала їм гроші на життя, щоб вони могли покращити умови, а вони…» — від обурення в неї забракло слів.
— О, Оксано, ти як тут опинилася? — брат Дмитра розгублено всміхнувся, побачивши її біля хвіртки.
— Привіт. Та я проїжджала повз. Телефон сів, у водія зарядки немає, а твій будинок якраз дорогою трапився, — Оксана на ходу вигадала пояснення. — Можна в тебе трохи підзарядитися?
— Звісно, заходь, — чоловік відчинив хвіртку.
«Ось і доказ…» — подумала Оксана, оглянувши доглянутий, затишний будинок із цілком свіжим ремонтом.
— Миколо, свекруха згадувала про ремонт. Я так зрозуміла, що його вже завершили?
