Обірване всередині раптом зібралося назад — уже не живим болем, а крижаною, важкою грудкою. Я відкрила ноутбук. Спершу — сайт із вакансіями, потім — реєстри боржників і судових рішень. Пальці не слухалися, та я змушувала себе вдивлятися в рядки. І дуже швидко зрозуміла: на мені висить програний у суді кредит майже на пів мільйона гривень. Оформлений два тижні тому. Підпис — нібито мій. Насправді груба підробка.
До спальні зайшов Андрій. Побачив мене біля ноутбука й криво всміхнувся.
— Що, надумала тікати? Кому ти потрібна — без грошей, без фаху, без роботи? Не смикайся, Надіє. Тільки гірше собі зробиш.
Я повільно опустила кришку ноутбука й глянула на нього так спокійно, наче всередині давно все вигоріло.
— Звісно, любий. Просто шукала новий рецепт качки.
Наступного ранку я піднялася ще затемна. Приготувала йому сніданок: омлет, каву, свіжий хліб. Андрій здивовано скосив на мене очі, але промовчав. Лише поплескав по плечу, як слухняного песика після виконаної команди, і поїхав в офіс. А я набрала Оксану.
Оксана була моєю шкільною подругою. Згодом вона стала юристкою — і не просто юристкою, а справді сильною фахівчинею. Ми не бачилися років три: Андрій таких зустрічей не схвалював. У кав’ярні вона завмерла, щойно помітила мою перев’язану долоню.
— Надіє, що сталося?
— Та впала, — я скривила губи в усмішці. — Стілець вчасно прибрали.
Я виклала їй усе. Про вечерю, про кредит, про чек із бутика, про «пустоцвіт». Оксана слухала мовчки, тільки щелепи напружувалися.
— Чого ти хочеш? — запитала вона, коли я нарешті замовкла.
— Перевірити ФОП. Він оформлений на мене, і я маю знати, що там коїться. І ще… чи можна швидко продати квартиру, доки він не почав метушитися?
— Квартира дісталася тобі у спадок. Чоловік там лише зареєстрований. Але ремонт… за нього він може вимагати компенсацію через суд.
— Байдуже. Я хочу, щоб усі вони опинилися за дверима. І ще, Оксано… мені треба з’ясувати, хто така ця Злата.
Увечері, поки Андрія не було вдома, я розбирала антресолі. Шукала старі папери на квартиру. Натомість натрапила на альбом, який не відкривала, мабуть, цілу вічність. Між сторінками лежала судова ухвала дворічної давнини. Андрій узяв кредит на моє ім’я. Великий. Прострочення було вже тоді. Підпис — очевидна фальшивка, зате печатка ФОП справжня. Він просто витягнув її з моєї скриньки.
На тумбочці задзвонив телефон Андрія. Він забув його вдома. На екрані висвітилося: «Зайка». Я підняла слухавку.
— Котику, — протягнув солодкий жіночий голос, — ну коли ти вже кинеш ту квочку? Тато питає, коли свати. Я більше не можу чекати, Андрійку, у нас же все серйозно. Ти обіцяв.
Я натиснула запис на диктофоні свого телефона. Злата — а це, без сумніву, була вона — щебетала далі: про майбутнє весілля, про те, що «тато» допоможе з бізнесом, і про те, що «ця мимра навіть народити не здатна, а я тобі сина подарую». Я слухала й усміхалася. Гарний у мене диктофон. Чисто пише.
Того ж вечора за вечерею Андрій, пережовуючи котлету, недбало кинув:
— Слухай, мама хоче до нас переїхати. У ту кімнату, бабусину. А тобі корисно буде за старенькою доглядати. Може, хоч гріхи відмолиш.
Я згадала теку з боргами й запис розмови зі Златою.
— Звичайно, дорогий. Давай обговоримо це в п’ятницю на великій сімейній вечері. Я теж підготую для всіх сюрприз.
Андрій кивнув. Підступу він не відчув.
П’ятниця настала швидше, ніж я чекала. Я вдягла ту саму червону сукню, у якій Андрій колись освідчувався мені. Галина Василівна, побачивши мене на порозі, прошипіла:
— Вирядилася, наче на трасу.
Я мовчки пройшла до вітальні. Знову повна хата родичів. Ті самі обличчя. Той самий стіл. Навіть скатертина не змінилася — тільки пляму від качки запрали. Андрій сидів розслаблений, задоволений, майже переможний. Він був певен, що я зламалася. Що прийняла їхні правила.
Коли подали гаряче, я підвелася з келихом. У ньому був сік. Усі притихли. Андрій напружився, але я лагідно всміхнулася.
— Любі мої, — мій голос звучав рівно й дзвінко. — На минулій вечері Андрій Тарасович дуже докладно пояснив мені, де моє місце. Я зробила висновки й провела роботу над помилками. Місце дружини — берегти спокій чоловіка. Тому я хочу привітати Галину Василівну та Андрія Тарасовича з розширенням житлових перспектив.
Я дістала документи й поклала їх на стіл.
— Ось копія договору купівлі-продажу.