Валентина знала, що чоловік від неї гуляє. Нечасто і не тривало, але вся ця павутина брехні тягнулася колючою ниткою через усі їхні стосунки. Зваживши всі за і проти, жінка сама обрала таке життя. Олександр приділяв їй достатньо часу, не картав за зайву огрядність, цінував за хазяйновитість. А головне – був непоганим батьком. Діти в ньому душі не чаяли. Але вони вже виросли: старший Костянтин жив і навчався в іншому місті. Молодша Кіра теж нещодавно випурхнула з гнізда.
Сімейне життя усталилося, наповнилося традиціями і спільними захопленнями. І ламати таку махину було шкода. Останні два роки Валентина сподівалася, що чоловік заспокоїться і перестане заводити інтрижки. Але, як на зло, він зберіг непогану форму, був підтягнутим і симпатичним. Та й узагалі, вік йому був до лиця, від того й мав успіх у жінок.
Сама ж Валентина була трохи простакуватої зовнішності, але своєї чарівності ще не втратила. Довге світле волосся, блакитні очі. Щоправда, вогник у них уже був не той, усі іскорки кудись розбіглися. Але це нічого, відображення в дзеркалі поки що влаштовувало.
– Саш, іди снідати!
– Іду, ягідко! Що в нас тут?
– Як ти любиш: гаряча кава і два тости з яєчнею.
– Звучить уже шалено! Я, до речі, сьогодні затримаюся ввечері. Не нудьгуй без мене.
– Як? Сьогодні ж Костик з Олесею прийдуть у гості.
– Що за Олеся?
– Дівчина твого сина, – нетерпляче відрізала Валя.
– Аааа, блін, ну спочатку ти заціни. Якщо нормально все, то потім усі разом зустрінемося.
– А, нагадай, чому затримаєшся?
– Сьогодні нарада, та ще зустріч ділова.
– А не пов’язано це з тим, що ти взяв нового заступника? Висока така блондинка, в офісі бачила.
– Ну ні, звісно. Справді, справи. Дякую за сніданок! Смакота! Усе, мені пора! – Олександр піднявся з-за столу, навіть не доївши. Хоча жінка витратила півгодини, щоб усе приготувати.
Просто зараз у Валентини скінчилося терпіння. Саме в цю хвилину, в цю секунду. Вона підняла очі на чоловіка і тихо сказала слова, які змусили його сісти назад на стілець.
– Саш, давай розлучимося?
– Що, вибач?
– Ну, правда. Усе зробимо правильно: без сварок і гидот.
– Не зрозумів: ти розійтися хочеш?
– Ага, – спокійно взяла виделку Валентина і стала снідати.
– Що сталося? Я не розумію.
– Просто… треба закінчити. Ми як сусіди з тобою. Ну немає кохання більше, немає! Дружба – може бути. Розуміння – можливо. Але не кохання!
– А як же діти?
– Вони вже дорослі: довго переживати не будуть. Ну що, один одного мучити?
– Так, ти заспокойся, давай завтра все обговоримо. Дивна розмова для ранку. Я пішов на роботу.
Олександр пішов, а Валентина залишилася наодинці зі своїми думками. Їй було не по собі. Двадцять два роки шлюбу просто так не розтопчеш. Важко буде, особливо коли доведеться ділити майно і навіть бізнес. Адже його Олександр побудував уже в шлюбі. На перших порах Валя йому допомагала, особливо з бухгалтерією. Адже це була її професія. А що, якщо їй знову влаштуватися на роботу? Вона так давно нічим серйозним не займалася. Засиділася вдома.
Вона вирішила зробити кілька салатів на вечір і запекти м’ясо в духовці. Діти не повинні поки що знати, що в родині скоро станеться розкол.
*****
Олександр прийшов додому тільки наступного дня.
– Ранок вечора мудріший. Спеціально вчора на очі тобі не став потрапляти. Може, й справді, нам потрібно відпочити одне від одного? Стільки років разом. Хочеш, я тобі путівку в теплі країни куплю? Поїдеш, побудеш наодинці зі своїми думками. Валь, сім’я наша не просто так. Це брила. Ми стільки всього разом…
– І де ж ти ночував?
– Не там, де ти подумала. У мами я був. Можеш зателефонувати, запитати.
– Зрозуміло. Не знаю, чи цікаво тобі, але дівчина Костіна мені сподобалася. Приємна, скромна.
– Ну, добре. Валь, давай поговоримо про нас.
– Давай. Тільки про що? Наш шлюб вичерпав себе. Я хочу, щоб ти зібрав свої речі. Цю квартиру залиш мені. Собі купиш ще, бізнес я, напевно, чіпати не буду.
– Ти серйозно? І на що ж ти будеш жити?
– Влаштуюся на роботу.
– Та ти не вмієш нічого.
– Навчуся, – усміхнулася Валентина. Вона була спокійна, усі емоції лягли на гладку поверхню. І це сильно дратувало чоловіка.
– Гаразд, я поїду, але за кілька тижнів ми поговоримо знову.
Олександр нашвидкуруч зібрав деякі речі і поїхав.
Валентина насамперед записалася в перукарню. Дуже часто жінки, розлучаючись із чоловіками, змінюють зачіску. Ніби це ритуал звільнення від гірких спогадів. А може, навпаки – пробудження нової себе, бажання почати життя з чистого аркуша.
Класна стрижка та інший колір волосся були жінці до лиця, залишилося поміняти стиль в одязі. Вона пробіглася по магазинах: купила два брючні костюми, кілька блузок, туфлі і нову сумочку. Накопичень Валентини цілком вистачить, щоб безбідно існувати кілька місяців, але потрібно зайнятися пошуком роботи. Повернувшись додому, вона відкрила сайт із вакансіями.
Приблизно за кілька тижнів до неї заявилася гостя – та висока блондинка з офісу їхньої фірми.
– Доброго дня, Валентино.
– Доброго дня. Чим зобов’язана?
– Я Алла, заступник…- але жінка не встигла закінчити фразу.
– Я знаю, хто ви. Можете не розпинатися. Навіщо прийшли?
– Загалом, тут така справа… Саша… Олександр, щойно ви розлучилися, переїхав до мене.
– Вітаю.
– Та особливо нема з чим. Він переїхав, а я цього не хотіла.
– Що ти маєш на увазі?
– Я планувала легкий флірт, невелике захоплення, а він із речами до мене. Ви не могли б його забрати назад?
– Що? – розсміялася Валентина.
– Ну так, вибачте, але нехай повертається додому. Він здавався мені таким імпозантним, упевненим у собі чоловіком. А тепер не може знайти свою краватку вранці, змушує мене прасувати його сорочки, готувати сніданок. Та ще й у суворому порядку. Кава має бути чіткої температури, два тости… А в мене немає тостера… Загалом, забирайте його. Він мені набрид. А сам іти не хоче.
– А що ви чекали від сорокап’ятирічного чоловіка, побутового інваліда? Думали, що будете прокидатися з букетом троянд на ліжку, а він вам носитиме сніданок у ліжко? Ні! У нього ще гастрит, до речі, і часте здуття кишківника. Тож приймайте таким, як є. Вибачте, мені пора! – знову розсміялася Валентина і зачинила двері.
Яке щастя, що чоловік з’їхав. Вона сама тепер не снідала, ба більше, ненавиділа цю ранкову метушню на кухні. Собі вона купувала легкий йогурт і взагалі не заморочувалася. Прокидалася і лягала, коли хотіла, а праску взагалі прибрала подалі. Досить, вона своє відпрасувала. Відгукнувшись на три-чотири вакансії, вона вирішила сходити в кіно. А потім зайде в кафе і смачно повечеряє. Може, навіть квітів собі купить. Чудове побачення наодинці з собою!
Але наступного дня потік гостей продовжився. Цього разу заявилася свекруха.
– Валю, ти з глузду з’їхала? – нахабним чином у передпокій ввалилася жінка.
– І вам здрастуйте, Віра Павлівна!
– Ти навіщо Сашеньку з дому вигнала?
– Не те щоб я його виганяла…просто я подаю на розлучення. Він може купити собі іншу квартиру. Із грошима в нього проблем немає.
– Він не зможе жити один, ти ж знаєш! Сама його розбалувала, а тепер викинула у відкрите море плавати без рятувального жилета.
– Йому сорок п’ять років, розбереться.
– Ні, вранці він приїхав до мене і попросився жити. Не знаю, де був до цього, але прийшов страшенно злий і голодний. Замучений якийсь.
– Мабуть, його нова дівчина змучила так, я ні до чого, – усміхнулася Валентина.
– Тобі його навіть не шкода? Він стільки років тебе забезпечував, допомагав із вихованням дітей. А ти візьмеш і кинеш його?
– Забезпечувати сім’ю для чоловіка – це не надздібність. А виховував він своїх дітей, а не чужих. Ні, Віро Павлівно, все вирішено. Ми розлучаємося. Я від нього втомилася.
– Ти якось змінилася. Змінила зачіску? Непогано. Але я вимагаю, щоб ти прийняла Сашеньку назад. Він пропаде без тебе!
Свекруха продовжила свої моралі про складну долю свого хлопчика, але Валентині набридло їх слухати, і вона нашвидку розпрощалася з настирливою мухою. Може, ще встигне в кіно? Вона все-таки провела вечір як і хотіла. Попереду була ще розмова з дітьми і тяжкий шлюборозлучний процес. Але їй було не страшно.
Через місяць вона знайшла собі роботу бухгалтером у невеликій будівельній фірмі. Зарплата була невисока, зате колектив дуже хороший. Цілий рік вона насолоджувалася самотністю, а потім стала ходити на побачення. Шанувальників було хоч відбавляй. Виявляється, і в цьому віці можна цікаво жити. Свій вибір вона зупинила на одному брюнеті, який був розлучений. Сніданки він не любив, користувався хімчисткою, тож сорочки більше прасувати Валентині не доводилося. З’їжджатися жінка теж не поспішала. І без того життя заграло новими барвами.
