Минулий Новий рік Олена згадуватиме довго. Пітерське відрядження затягнулося, довелося здати квитки і залишатися ще на день. Засмучена, вона зателефонувала Віктору.
– Вітя, привіт! Іванов сьогодні не повернувся, вдруге мене сюди не відправлять – буду його чекати. Поїду тільки 31-го ввечері. Новий рік доведеться зустріти в дорозі.
– А літак?
– Квитків уже немає – свята! Тільки РЖД.
– Ну що поробиш – робота є робота. Скинь мені в телегу номер поїзда і вагона.
Віктор відключився так швидко, що Олена оторопіла. Застигнувши з відкритим ротом, подумала: “І це все? Жодного слова співчуття? От чурбан залізний, хоч би спробував заспокоїти”. У роздумах вона пішла в готель. Байдуже “що поробиш” щипало очі.
Думки, одна похмуріша за іншу, дедалі більше псували настрій: “Але ж він так і не приїхав мене проводжати в Пітер, тепер ось зовсім не засмутився, що я не приїду на Новий рік. Може, дуже зайнятий? Або за кермом був? Я ж навіть не запитала, чи зручно йому розмовляти. Та ні, навряд чи. Він би сказав. А тут… Таке відчуття, що зі сторонньою тіткою розмовляв і йому взагалі байдуже, де вона буде в новорічну ніч. Мабуть, є з ким зустріти. Не дарма, значить, мені здавалося, що стосунки зайшли в глухий кут”.
Вона зайшла в месенджер: востаннє Віктор був у мережі, коли отримав її повідомлення з номером поїзда. Прочитано. Ні слова у відповідь, ні смайлика. Телефонувати і щось питати було вище її сил, та й не любила Олена нав’язуватися. “Подумаю про це завтра” – сказала вона собі і стала ще раз переглядати документи, щоб краще підготуватися до переговорів.
Наступний день пролетів у поспіху, у месенджер вона зазирнула вже на вокзалі: тиша.
У купе поїзда “Санкт-Петербург – Казань” вона опинилася одна. Людей у вагоні було зовсім мало. “Звичайно, напевно, тільки такі невдахи, як я, проводять у дорозі новорічну ніч, – подумала Олена, і одразу ж сама себе поправила: – Ну або божевільні романтики”. Вона знала, що думки матеріальні, тому намагалася не скочуватися в негатив, навіть коли кішки шкребли на серці.
Застеливши ліжко, Олена налаштувалася обміркувати своє майбутнє життя. Треба було загадати правильне бажання, задати вектор на новий рік. Старе щастя зберегти чи нове замовляти – вона все ще не знала.
“Кого я обманюю? Час щасливих зустрічей закінчився вже у вересні. Ми стали рідше бачитися, Віктор дедалі частіше обирає замість мене роботу. Вже скільки я натякала, що хочу бути з ним і чекаю рішучого кроку, а він робить вигляд, що глухий. Немов чекає, щоб дівчина сама визначилася, залишитися чи розлучитися. А тут ще ця святкова ніч. Прямо перевірка, як на замовлення. Надто вже спокійно Вітя відреагував на те, що проведе її без мене”.
Олена мимоволі згадала, як весело й шумно вони зустрічали попередній Новий рік. З компанією друзів виїжджали за місто. Казковий ліс, ялинка у вогнях на вулиці. Вони зліпили сніговика, грали, як у дитинстві, у сніжки. Після вдалого свята почуття розгорілися яскравіше, Олена з нетерпінням чекала кожної зустрічі. А до осені між ними з’явилася якась недомовленість, невизначеність. Може, Олена його привласнила і занадто сильно чекала на пропозицію руки і серця? Квапила події? Чоловіки таке відчувають…
Наодинці з невеселими думками Олена зовсім забула, що до Нового року залишилося зовсім мало часу, години півтори. Поїзд прибув до Твері. Стоянка дві хвилини. Вона дивилася на перон і дивувалася, що в такий час у поїзд заходять нові пасажири.
Раптом двері купе відчинилися. Вона повернула голову і не повірила очам: на порозі стояв припорошений снігом Віктор із маленькою ялинкою в руках. Зайшов, поставив її на столик, поплескав себе по куртці, обтрушуючи сніг.
– Який же Новий рік без ялинки і шампанського?
Олена прийшла до тями і кинулася йому на шию… Дістаючи з сумки шампанське, красиві келихи та улюблені Леніні трюфелі, Вітя розповів, що одразу після дзвінка вирішив за будь-яку ціну потрапити в цей потяг і зустріти Новий рік із коханою. Дізнався розклад, і вже за годину сів у поїзд до Москви. А каблучку він купив ще в листопаді – все чекав красивого моменту. І дочекався!
P.S: Ставте лайк і підписуйтесь на мій канал
